Теоретичнi засади iнтеграцii змiсту освiти в початковiй школi

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ІНТЕГРАЦІЇ ЗМІСТУ ОСВІТИ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

1. АНАЛІЗ ІНТЕГРАЦІЇ ЗНАНЬ В СУЧАСНІЙ ОСВІТІ

Сьогодні інтеграція -це провідний принцип розвитку сучасних освітніх систем. Вона в освітньому проявляється як спосіб і процес створення багатомірності картини світу, що об’єднує різні форми відображення дійсності [13]

 Необхідність інтеграції зумовлена не лише значним зростання обсягу наукового знання, а й завданням освіти, - розвитку і саморозвитку суттєвих, природних властивостей дитини в їхній єдності і цілісності. Цю обставину і можна вважати головною детермінантною необхідності інтеграційних процесів у сучасному освітньому процесі.

  Вихідним початком інтегративних процесів, які спостерігаються в світі, є потреба формувати в учнів цілісну картину світу. Це традиційний підхід до визначення стратегічних цілей освіти досить важливий, однак обмежений у тому розумінні, що сприйняття світу як цілісності в кінцевому результаті замикається на людині і стає лише умовою цілісного становлення та розвитку особистості. Значну стратегію освіти,  її курс на створення бу свідомості дітей цілісного уявлення про світ необхідно враховувати і пам’ятати адже за цим стоїть людина, яка усвідомлює своє місце в освоюваній нею цілісній картині світу.

    В освітньому процесі інтеграція  проявляється у перетворенні всіх компонентів освітніх систем завдяки створенню освітніх комплексів інтегрованого типу;  Розробці інтегрованих навчальних програм, курсів, навчальних занять, тощо. В діяльності освітньої системи система інтеграції як засіб забезпечує цінність картини світу, сприяє розвитку здібностей людини до системного мислення, при розв'язанні теоретичних і практичних завдань.

Основна цілісність інтегрованих освітніх систем в тому, що вони забезпечують для учнів, значну свободу вибору подальшого освітнього маршруту, напрямів і рівнів вищої освіти, а також ступеню професійної підготовки.

   Інтеграція у широкому розумінні – це процес становлення цілісності, взаємопроникнення елементів одного об’єкта в структуру іншого, наслідком якого є не проста їх сума, не поліпшення якості обох об'єктів, а новий об'єкт з новими властивостями.[16]

 На психологічному рівні бачення предмета всі його складові відображаються у свідомості суб’єкта як система певних якостей, властивостей чи характеристик, які зв'язані між собою і проводжають нову функціональну якість, тобто інтегративну властивість.

   Однак психологічно дитині буває важко встановити зв’язок між науковим поняттям ( функцією) і відповідним предметом. У результаті й виникає проблемах зі  застосуванням знань школярами у практичній діяльності. Учень, володіючи знаннями, часто не може розв'язати певної практичної задачі, що ґрунтуються на цих знаннях.

  Відсутність цілісного розуміння учнями предметів і явищ зумовлена науковим підходом, який традиційно склався у нашій пізнавальній культурі. Наука, яка прагнула пізнати глибинні закони та закономірності навколишнього світу, змушена була диференціюватися, розділивши окремі предметами пізнання. Так фізика розкриває фізичні закони само будови, хімія – хімічні, естетика – естетичні. Такий методологічний підхід був перенесений у побудову освітнього процесу. Навчальні дисципліни однозначно відповідають певним наукам. При цьому будь-який предмет як цілісне утворення часто був «розірваним» на окремі «шматки» (власності), які не узгоджувалися і ізольовано вивчалися у різних навчальних курсах. Ці розрізненні знання інтегрувати в самостійну систему учень об’єктивно не може, тому й говорити про цілісний науковий світогляд не доводиться. У кращому випадку в школяра може сформуватися фізичний, хімічний, естетичний світогляд без необхідного внутрішнього зв’язку між ними.