Контрольна робота з «Теорія і методика розвитку мови дітей дошкільного віку»

Контрольна робота

з дисципліни «Теорія і методика розвитку мови дітей дошкільного віку»

1. Значення рідної мови у вихованні дітей. Роль слова у розумовому розвитку.

Важко переоцінити значення рідної мови у вихованні дітей. Адже мова є не тільки засобом спілкування, а й носієм інформації, засобом набуття знань, є скарбницею знань про свій народ, свою історію, свою Батьківщину. Як не згадати слова К. Д. Ушинського про те, що мова кожного народу створена самим народом, а не кимось іншим. З мови народжується і поет, і музикант, і художник. Чим освіченіша людина, писав К. Д. Ушинський, тим більше вона повинна цінувати перлини народної мови, оскільки «у мові одухотворяється весь народ і вся його батьківщина... уся історія духовного життя народу» '. В мові передається найтісніший живий зв'язок між минулим, сучасним і майбутнім поколінням. Мова і народ нерозлучні, коли ж зникає мова, зникає і сам народ.

К. Д. Ушинський дійшов висновку, що людина, позбавлена з дитинства рідної мови, назавжди залишається непотрібним членом суспільства, ніколи не зрозуміє народ, залишиться людиною без Вітчизни, яку б маску патріотизму не надягнула пізніше. Кожний народ і його мова глибоко індивідуальні і своєрідні. Мова — це найкраща характеристика народу, за характером мови можна говорити про психологію народу.                                      

Українська мова належить до числа великих мов світу. Вона є національною мовою 50-мільйонного народу України, її вважають рідною близько трьох мільйонів жителів Росії, інших республік колишнього СРСР. Чути її у Польщі, Словаки.

Т. Г. Шевченка називають основоположником нової української літературної мови.

Твори українських класиків — це вічні, ніколи не в'янучі зразки української мови, невичерпне джерело виховання підростаючого покоління рідною мовою, материнською мовою.

Українська мова мелодійна, надзвичайно співуча, за висловами поетів І. Малковича — «наша мова — солов'їна», П. Тичини — «мов те сонце дзвінкотюче, мов те золото блискуче, вся і давність і обнова — українська мова». У самій мелодії мови вже вчувається подих гаїв і луків, пташиний спів, сонячний промінь.

З першими словами колискових пісень, які чує малюк від матері, дитина засвоює співучість української мови. Народна мова в забавлянках та колисанках добирала для дитини ті слова, котрі западали в її серце, формували її духовне начало.

Слова колискових пісень, забавлянок, примовок — це перша сходинка до ознайомлення дітей з реаліями навколишньої дійсності: «Хмелику хмельовий, служнику землі-матері! Прошу тебе шишок дати, дитя шанувати, сон в колисоньку з вечірньою зорею накликати». В них закладено народну мудрість, яку потім дитина пронесе через усе життя: «Кладу ниточку на щастя, на здоров'я синку, щоб ріс міцним та красним, як зоря довіку. Жовту нитку з сонця візьму, а зелену — в травах. Подарує небо — синю, зіронька — багряну».

Дитя підростає, і ось уже перед ним гостинно відчиняє двері народна казка у світ чарівний, невідомий, світ прадавньої мудрості. А з нею й образні вирази сонце красне, вовчику-братику, місяцю ясний.

Художнє   слово   виховує  любов  до   рідної   природи. Мова формує людську духовність, відчуття краси слова і образу. Дитина через засоби художньої літератури засвоює художній стиль мови, що веде до естетичної насолоди. Але для цього дитина повинна постійно чути від дорослих (батьків, вихователів, педагогів) віршовані рядки, примовки, народні образні вирази. Тільки за таких умов «сфера естетично-образного спілкування... стане органічною складовою духовного життя...» дитини. Скажімо, дитина збирається на вулицю і звертається до дорослого: «Де моя шапка-бирка, зверху дірка?» Або «На, мамо, подушку під вушко», «Де мені сісти, коржика з'їсти?» тощо.