Зміст історичної освіти

Міні – есе

«Зміст історичної освіти»

Сьогодні питання змісту історичної шкільної освіти є дуже актуальним: проводяться різноманітні круглі столи присвячені цьому питанню, конференції, де зачіпаються проблеми викладання історії в школі, а в науковій періодиці висвітлені дискусії щодо навчальних програм з історії України. Як результат: висуваються певні ідеї реформування програми, які, нажаль, дужо повільно втілюються в життя.

Ми більш докладно зупинимося на змісті історичної освіти в 10 класі. Почнемо з того, що, на мій погляд, навчальна програма має ще дуже значні пережитки радянського часу. Коли більша увага приділялася висвітленню економічного життя, так як саме економічний базис, згідно з формаційним підходом, був основою будування соціалістичного суспільства. А юридична та політична надбудова були другорядною справою. Цю тенденцію ми практично можемо спостерігати і в сучасній історичній освіті, де основна увага приділяється економічному розвитку, наприклад такі теми як: «Українська СРР в умовах НЕПу», «Соціально-економічні перетворення в Радянській Україні» тощо. Але сьогодні все ж таки трохи більший акцент приділяється політичному розвитку країни. Якщо ж говорити про культурний розвиток, то ця тема залишалась на останньому місце і ця орієнтація, нажаль, збереглася. Судячи з власного досвіду, можна стверджувати, що «Культура України»  найчастіше дається на самостійне опрацювання.  Тому, я вважаю, по-перше, необхідно не тільки декларувати в програмі вивчення історії культури, а й дотримуватися цього пункту. Так як ці знання є дуже важливими для виконання виховальної функції, а саме для формування патріотичних почуттів поваги та гордості за велику і гідну культурну спадщину. По-друге, недостатньо висвітлюється повсякденна історія, історія побуту. Було знайдено лише декілька тем:  «Повсякденне життя на фронті та в  тилу», «Яким було повсякденне життя селянина наприкінці 20-х– 30х років ХХ століття», «Повсякденне життя українців 1930-х років.». Так, вони виносяться на розглядання в форматі практичних занять, проте в співвідношенні до загального календарно-тематичного плануванні навчальної програми це невеликий відсоток.  Це є негативним фактором, тому що історія це не лише дати якихось подій, назви воєн, прізвища, це й прості люди, такі ж, як ми з вами, які жили своїм життям як за царя, так і за Сталіна. І якщо дійсно приділяти більшу увагу на дані теми і розповідати учням те, що для них ближче і зрозуміліше, наприклад: як одягалися, що купували, як проводили вільний час, які мали мрії і сподівання люди у радянський час, то це, на мій погляд, буде більш корисним. Емоційне переживання минулого є більш ефективним методом навчання. Таким чином, учні зможуть відчути реальне минуле і можливо, навіть, історія перестане для них бути «нудною», а ці теми стануть одними з небагатьох тем, які вони дійсно запам’ятають. Тим паче повсякдення радянської людини є цікавою темою, так як формувався абсолютно новий уклад повсякденного життя, різними можливими засобами виховувався новий тип людини – «Homo Sovieticus», відбувалися зміни у масовій психології та свідомості населення. Це має бути цікавим для учнів ще й тому, що вони на власні очі кожен день бачать «спадкоємців» цієї політики та системи – у вигляді своїх батьків, вчителів тощо. Але існує і така проблема, що у наших підручниках таких матеріалів небагато.