Сутність та зміст поняття «гуманність» та «гуманні відносини»

Зміст

ВСТУП ………………………………………………………………………….. 3

Розділ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ГУМАННИХ ВЗАЄМИН ВЧИТЕЛЯ З ПІДЛІТКАМИ

1. Сутність та зміст поняття «гуманність» та «гуманні відносини»…………… 6
2. Проблема гуманізації взаємин вчителя і учнів у процесі навчання і виховання (історичний аспект) …………………………………………………………….. 9
3. Особливості підліткового віку. Виховання підлітків ………........................... 24

Розділ ІІ. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ГУМАННИХ ВЗАЄМИН ВЧИТЕЛЯ З ПІДЛІТКАМИ В УМОВАХ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

1. Основи побудови гуманних стосунків вчителя з учнями ……………………32
2. Прийоми гуманної педагогіки у роботі вчителя (з досвіду роботи видатних педагогів) …………………………………………………………………….. 52

ВИСНОВКИ ………………………………………………………………….. 57

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ………………………………. 63

ВСТУП

Розвиток демократичного суспільства вимагає розв’язання проблем щодо виховання особистості, яка здатна не тільки створювати матеріальні блага, а й бути носієм культури, духовності, гуманізму. Сучасна школа має стати середовищем, де відбувається становлення духовно зрілої, вільної особистості, спроможної захищати загальнолюдські цінності, творити цілісний гуманний світ. В основі навчально-виховного процесу має бути особистісно-зорієнтований, гуманістичний принцип навчання, виховання та міжособистісних стосунків педагогів і учнів. Педагогічна діяльність вчителя  спрямована, в першу чергу, на дитину, формування та розвиток у стосунках між вчителем та учнями гуманістичних засад: любові до людини, глибокої повага до людської гідності, позитивного сприйняття індивідуальних особливостей іншої людини, визнання її прав і свобод, бажання співчувати та допомагати іншим. Гуманістичні взаємовідносини у школі мають прийти на зміну авторитарним, маніпулятивним.

Незважаючи на впровадження у навчально-виховний процес сучасної школи ідей демократизації, гуманітаризації та гуманізації, система роботи вчителів не забезпечує результативності цього процесу, а  лише обмежується окремими непов’язаними між собою заходами та засобами.

В умовах гуманізації сучасного суспільства великого значення набуває надання навчальному процесу ознак активної взаємодії педагога та учнів, у результаті якої у школярів ефективно формувалася б цілісна система наукових знань, вмінь та навичок. Зважаючи на те, що на сучасному етапі зміст освіти кардинально змінюється, модифікуються і форми навчальної взаємодії, зокрема й суть педагогічного спілкування. Особливо гостро стоїть питання взаємодії учителів з учнями підліткового віку, адже цей вік зумовлює багато протиріч, що позначаються і на навчальній діяльності

Актуальність дослідження взаємодії вчителя з підлітками у педагогічному процесі полягає у важливості даного питання для змісту освіти та виховання. Міжособистісна взаємодія підлітків з педагогами має неоднозначний характер, проте вона набуває великого значення для них, оскільки вчителі є носіями соціальних норм, саме вони допомагають підліткам входити до соціуму. Велике значення для формування гармонійної особистості відіграє взаємодія підлітків з вчителями. Незважаючи на зовнішні і внутрішні протиріччя, які в ній існують, підлітки відчувають потребу в спілкуванні з педагогами.

Аналіз стану наукової розробки проблеми педагогічної взаємодії в психологічній літературі свідчить про те, що для того щоб педагогічна взаємодія набула ознак активної взаємодії педагогів з учнями, необхідно перебороти деяку інертність мислення та діяльності педагогів традиційної школи, застосувати такі засоби і прийоми педагогічного спілкування, що сприяли б максимальній пізнавальній активності дітей.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема навчальної взаємодії учителів і учнів завжди цікавила дослідників. Серед класиків слід згадати фундаментальні дослідження Б. Ломова, О. Леонтьєва та В. Кан-Каліка, Є. Рогова на необхідність розв’язання різноманітних проблеми, пов’язаних із розвитком ідеї педагогічної взаємодії, вказують сучасні українські вчені – педагоги О. Глузман, Т. Друганова, С. Золотухіна, М. Євтух, В. Курило, О. Микитюк, В. Майбородова, Н. Побірченко, Н. Пузиркова, О. Рацул та ін. Низка дослідників (Н. Єлізарова, М. Фрумін, Г. Цукерман, Е. Чудінова й ін.) звертається до особливостей навчальної взаємодії. Роботи закордонних авторів (Р. Селман, О. Стауфорд, М. Фландерс, М. Хаузен) розглядають взаємодію, або інтеракцію, у навчанні, виходячи з положень гуманістичної й когнітивної психології. Емоційно – комунікативну сторону навчальної взаємодії аналізують у своїх працях Е. Бєленкіна, Л. Жарова, В. Котов, М. Рибакова, М. Сєдова, Р. Шакуров та ін. Як соціально-психологічний процес розглядають співробітництво з дітьми М. Вейт, Б. Огаянц, О. Суботський.