Джерела конфліктів у системі педагог - учень

Джерела конфліктів у системі педагог - учень.

У статті розглядається рольова асиметрія учасників педагогічного процесу як джерело конфліктів. Автор намагається простежити, як впливає домінуючий стиль спілкування, психологічні стани  особистості і стратегіі поведінки на якість комунікативної взаємодії між педагогами та учнями.

 Процес навчання і виховання, як і будь-який розвиток, неможливий без протиріч, конфліктів. Одним з видів конфліктів є конфлікти між учнями і педагогами. Шкільні конфлікти у психолого – педагогічній літературі найбільш змістовно розглядалися такими авторами як  В. Журавльов, М. Рибакова, Г. Воронін, С. Підмазин, О. Антонова-Турченко, Л.Карамушка та іншими.

 Згідно дослідження, проведеного у школах м. Запоріжжя [6, 111], найбільша частина конфліктів у системі педагог-учень відбувається (з погляду учнів) через неповажне ставлення до них як до особистості (34 %). На підставі опитування  учнів загально-освітніх школ м. Тули Г. Воронін наводить думки учнів та вчителів щодо причин конфліктів  між  ними. На думку учнів, це: 1) образи з боку вчителя, 2) нетактовна поведінка, 3) необ'єктивність при оцінюванні знань, 4) завищені вимоги.

 Вчителі трохи інакше бачать причини виникнення конфліктів зі школярами. Це - порушення дисципліни на уроці (51,9%), погане виконання домашніх завдань (35,5%), нездорові відносини між учнями (22,6%) [2,95].

К. Левітан називає ще декілька причин конфліктів між учнями і вчителями, з його погляду, це надмірна завантаженість вчителя, негативні риси характеру (його нестримність, негнучкість мислення, стереотипність оцінок, шаблоновий підхід до дитячих запитів і інтересів, нездатність правильно оцінювати ступінь об'єктивності вимог до учнів), а також особиста перевага вчителя в сфері засобів здійснення комунікативного впливу[4, 59].

Крім суб'єктивних, існують і об'єктивні підстави для виникнення конфліктних ситуацій. Одним з них є рольова асиметрія учасників педагогічного процесу, коли за учнем закріплюється роль пасивного учасника, готового лише до сприйняття інформації.

Як би то не було, конфлікти в школі між усіма суб'єктами навчального процесу є реальністю і вимагають пильної уваги дослідників і практиків.

Для кожної людини характерне домінування деяких типів конфліктної поведінки, яка відповідає провідному стилю спілкування, його найбільш стійкому психологічному стану («Дорослий», «Батько», «Дитина») і стратегіям поведінки. У своїй статті ми спробуємо розглянути взаємодію означених факторів і вплив їх  на якість педагогічної взаємодії.

У традиційній психології  і педагогіці досить чітко виявлені стилі спілкування вчителя з учнями, найбільше широко представлені в педагогічній практиці: авторитарний, демократичний і ліберальний.

При авторитарному стилі вчитель одноособово визначає напрямок діяльності групи, використовує свої права без обліку ситуації і думок учнів, не обґрунтовує свої дії перед учнями. Головними методами впливу такого вчителя є наказ, повчання, догана, заохочення.

При демократичному стилі взаємодії вчитель спирається на думку колективу, намагається донести мету діяльності до свідомості кожного, залучає усіх до активної участі в роботі, враховує не тільки успішність, але й особистісні якості учнів, розвиває самоврядування, заохочує ініціативу. Основні способи взаємодії – прохання, порада, обмін інформацією.

 Ліберальний стиль спілкування характеризується тим, що вчитель намагається не втручатися в життя колективу, не виявляє активності, питання розглядаються формально, фактично він самоусувається від відповідальності за те, що відбувається [5, 142-146].

 Однак практика показує, що  конфліктні ситуації  з учнями виникають у вчителів з різними стилями спілкування. Для вирішення проблеми він обирає одну з п'яти типових стратегій поведінки  людей у конфліктних ситуаціях.

 1. Пристосування (зміна своєї позиції, перебудова поведінки відповідно до психологічного стану іншого, згладжування протиріч).