Місце та роль судового прецеденту в системі джерел права України

Місце та роль судового прецеденту в системі джерел права України

Ключові слова: джерело(форма) права, судовий прецедент, правова система, судова влада, правозастосування

    Судовий прецедент прийнято розглядати переважно в контексті англосаксонської правової сім’ї. Такий підхід цілком зрозумілий, оскільки прецедент історично відігравав домінуючу роль у формуванні саме цієї традиції і залишається центральним джерелом права в Англії та в інших країнах, правові системи яких базуються на принципах загального права. Проте правовим системам країн континентального права цей феномен також притаманний, хоча форми прояву мають свою специфіку і відрізняються від його класичної англійської моделі. Безперечно, в системі джерел континентального права судовий прецедент не посідає те панівне місце, яке він має в сім’ї загального права. Однак було б необ’єктивно заперечувати прояви цього інституту в романо-германській правовій сім’ї, особливо сьогодні, в умовах інтенсивних процесів глобалізації та регіоналізації, в епоху існування Європейського Союзу і наднаціонального європейського права, яке формується практикою міжнародної судової інституції – Суду Європейського Союзу, в епоху визнання прецедентної практики Європейського суду з прав людини джерелом національного права у країнах – членах Ради Європи.^[1] 

На мою думку, правильне визначення місця судового прецеденту в системі джерел права, і найперше, в правовій системі України є надзвичайно важливою проблематикою на шляху реформування судової системи та європейських прагнень України.

    Метою цієї роботи є дослідження поняття судового прецеденту як джерела (форми) права та виявлення можливих механізмів його офіційного визнання в Україні.

    Об’єктом дослідження є судовий прецедент як джерело (форма) права його місце в системі джерел права, а предметом – його локальна специфіка, тобто конкретний вплив на правову систему України та перспективи його впровадження в правозастосування.

На думку П.М. Рабіновича, визначення стратегії юриспруденції передбачає залучення трьох загальнометодологічних постулатів: по-перше, об'єктивної зумовленості обраних методів дослідження його предметом; по-друге, необхідність встановлення єдиної істини, що перевіряється об'єктивним критерієм; по-третє, евристичними можливостями використовуваних підходів і методів.^[2] Утверджуючи можливість використання різних підходів, методів і засобів, плюралізм не гаранrує встановлення істини, а тільки встановлює свободу пошуку.

    Методи дослідження. Під час написання роботи використано переважно теоретичні методи дослідження (загальнонаукові): аналіз, синтез, порівняння, класифікація, конкретизація, систематизація, узагальнення , тощо.

    Основою джерельної бази стали монографії, підручники, наукові статті, навчальні посібники вітчизняних та закордонних вчених. Особливу увагу варто наголосити на доробках таких науковців: Луць Л.А., Пархоменко Н.М., Тихомиров Ю.А., Мережко О.О., Марченко М.Н., Скакун О.Ф., Зайчук О.В., Цвік О.В., Рабінович П.М., Тополь Ю.О., Мурашин О., Богдановська І.Ю., Пошва Б.М. та інші.

    Судовий прецедент можна назвати нормативно-правовим і під ним слід розуміти письмовий юридичний акт суду, що містить принципи чи норми права і є загальнообов’язковим при розв’язанні аналогічних справ.^[3]

Судовий (правовий) прецедент повинен характеризуватися наступними ознаками:

1) бути формально обов’язковим волевиявленням правозастосовчого суб’єкта (судового органу), який водночас може здійснювати і нормотворчі функції; містити норму чи принципи права;

2) мати письмову та юридичну зовнішню форму виразу, властиву актам суб’єкта нормотворення;