Вiктимблеймiнг у проблемному полi соцiальноi роботи з жервами насильства

Тема: ВІКТИМБЛЕЙМІНГ У ПРОБЛЕМНОМУ ПОЛІ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЖЕРВАМИ НАСИЛЬСТВА

1. Звинувачення жертви: глосарій, причини, підходи
2. Віктимблеймінг як причина латентності домашнього насильства

Звинувачення жертви (англ. Victim blaming) відбувається, коли на жертву (жертв) злочину, нещасного випадку або будь-якого виду насильства покладається повна або часткова відповідальність за вчинене щодо них порушення або нещастя, що з ними відбулося. Як правило, звинувачення жертви приймає форму расистських, сексистських і класистських тверджень. Однак ця позиція може існувати і незалежно від таких видів нетерпимості, а в деяких країнах навіть носити щонайменше напівофіційний характер.

У рамках віктимології звинувачення жертви є методологічною передумовою позитивістського підходу, прийнятого в тому числі в пострадянській віктимології. У зарубіжній віктимології цьому підходу протистоїть підхід, заснований на захисті жертви.

З точки зору соціальної психології, звинувачення жертви засноване на так званій вірі в справедливий світ – когнітивному упередженні, при якому людина вірить у те, що будь-яка дія викликає закономірні й передбачувані наслідки. Для такої людини нестерпна думка про те, що нещастя може статися з будь-ким абсолютно незаслужено. Як показав першовідкривач феномена віри в справедливий світ Мелвін Лернер, щоб уникнути визнання помилковості своїх уявлень про справедливий устрій світу, люди реінтерпретують несправедливу подію, пов’язуючи її з поведінкою або властивостями жертви, і тим самим одночасно звинувачують і принижують її.

Повторна віктимізація – це ретравматизація жертви сексуального або іншого насильства, що виражається в реакції окремих людей чи інститутів. Звинувачення жертви є однією з форм повторної віктимізації. Інші можливі її форми – це, зокрема, недоречна поведінка оточуючих після насильства, некоректні висловлювання медичних працівників або інших людей, з якими контактує жертва.

Жертви зґвалтувань особливо сильно стигматизуються у культурах із жорсткими звичаями і табу стосовно сексу і сексуальності. Наприклад, суспільство може розглядати жертву зґвалтування (особливо якщо до цього вона була незайманою) як «зіпсовану». У таких культурах повторна віктимізація може приймати форми суспільного відкидання, ізоляції або навіть інституційного покарання жертви, наприклад, заборони на шлюб, примусового розлучення (у випадку, якщо жертва була в шлюбі) або вбивства.

Сам термін «звинувачення жертви» (victim blaming) вперше використав Вільям Райан в однойменній книзі (Blaming the Victim), опублікованій в 1971 р. В. Райан описує звинувачення жертви як ідеологію, яка застосовується для виправдання расизму та соціальної несправедливості щодо чорношкірого населення США. Книга була написана як реакція на книгу Патріка Мойнігана «Негритянська сім’я: за втручання держави» (The Negro Family: The Case for National Action), що вийшла в 1965 році і відома в США як «звіт Мойнігана» (the Moynihan Report).

П. Мойніган вважав безпосередньою причиною важкого становища афроамериканців сімейну структуру з переважно або постійно відсутнім батьком і матір’ю, яка залежить від державної підтримки у забезпеченні дітей харчуванням, одягом і медичною допомогою. За П.Мойніганом, щоб змінити ситуацію, потрібні державні заходи зі зміцнення нуклеарної сім’ї серед чорношкірого населення. На думку В. Райана, теорії П. Мойнігана були спробами применшити роль соціально-структурних чинників в існуванні бідності та покласти відповідальність на самих бідних, їх поведінку і культурні патерни. Книгу В. Райана називають «нищівною критикою ментальності, яка звинувачує бідних в їх бідності, а слабких – в їх слабкості».