Християнська філософія в художній рецепції Лесі Українки

Ольга Красномовець

ХРИСТИЯНСЬКА ФІЛОСОФІЯ В ХУДОЖНІЙ РЕЦЕПЦІЇ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Драматична історія раннього християнства здавна приваблювала письменників, які прагнули створити художні моделі екзистенційного зіткнення язичницького світобачення і християнських постулатів, дослідити вплив ідей Месії на долі конкретних людей і соціуму. Ці мотиви набули широкого розповсюдження в світовій літературі різних культурно-історичних епох: С. Я. Надсон «Християнка», Г. Сенкевич «Камо грядеши?», Г. Е. Носсак «Заповіт Луція Евріна», М. Юрсенар «Спогади Андріана», Ф. Т. Чокор «Кесарі міжчасся» та ін. При цьому авторів цікавлять не стільки питання релігії, а насамперед дослідження драматичних зіткнень двох світоглядів і епох, а також виникаючі при цьому паралелі між історією Римської імперії в період її деградації і розпаду з певними епохами в житті загальнолюдської цивілізації. Особливого значення набувають ті проблеми, що виникають в особистому житті персонажів, які так чи інакше прилучилися до нового світогляду, його етичних постулатів.

Для творчості Лесі Українки характерне постійне зацікавлення традиційним сюжетно-образним матеріалом різних генетичних груп. Письменниця оригінально розробляє міфологічні («Касандра», «Іфігенія в Тавриді», «Орфеєве чудо», «Ніобея») і легендарні образи («Віла-посестра», «Ізольда Білорука», «Камінний господар»), а також різноманітний біблійний матеріал («Вавилонський полон», «На руїнах», «Самсон» та ін).        

Ставлення Лесі Українки до християнства як релігії найвиразніше, мабуть, проявилося в драматичній поемі «В катакомбах» (1905) та «Адвокат Мартіан» (1911). У листі до А.Ю.Кримського (27.01.1906) Леся Українка так пояснила концептуальний задум «В катакомбах»: «...я давно вже думала, що теперішня форма християнства є логічним і фатальним наслідком його найпервіснішої форми... В найдавніших пам'ятниках... я бачу зерно сього рабського духу, сього вузькосердого квієтизму політичного, що так розбуявся дедалі в християнстві... Комунізм першого християнства – се фікція, його ніколи не було, або се було комунізмом жебрака, що все одно не мав ніякого маєтку, або ще «комунізмом» добродійного багача... Чи не проти сього повстає мій раб-прометеїст?.. Моя поема відноситься до середини II віку християнської ери (або до другої половини його), а тоді вже досить духовна тиранія усяких підпасків божих – зоставалось тільки будувати далі на прекрасно заложеному підмурівку духовної темниці...» [1]. У наведеному фрагменті об'ємно викладені найважливіші аспекти змістового плану поеми, одночасно він до певної міри виражає загальне ставлення письменниці до християнства як релігії, перш за все до його церковної іпостасі.

Ця та подібні інші характеристики і дали привід дослідникам творчості Лесі Українки акцентувати антирелігійний характер її багатьох драматичних творів. Подібні автокоментарі зумовлені в першу чергу глибоким усвідомленням негативної соціальної функції церкви, яка в реальному житті часто суперечила духовній суті проповідей Ісуса Христа, а то й відверто перекручувала їх істинну суть, даючи їм абсолютно прагматичне трактування.

Тому цілком слушно зауважила Л.Мороз, що, «досліджуючи спадщину Лесі Українки, слід розрізняти її ставлення до віри – й до ритуалу, до релігії – й до земної ієрархії служителів церкви... Віднаходження істини в усій повноті неможливе на шляхах утилітарно-класового трактування творів письменниці, пристосованого лише до потреб певного політичного моменту. З'ясувати ж загальнолюдський зміст їх можливо, лише враховуючи притаманні різним епохам і соціальним станам особистості сприймання й специфічного витлумачення духовності, вищого знання про сутність людини й сенс її земного буття» [2, с. 4].

Звернення Лесі Українки до біблійних джерел характеризується розмаїттям форм та засобів їх трансформації: орієнтація на протосюжет та полеміка з ним, продовження або дописування сюжетних схем, принципове осучаснення надчасових характеристик, включення національно-побутовогового матеріалу, вільний переказ та ін. Слід зауважити, що ставлення Лесі Українки до християнства не завжди було однозначним, не позбавлене воно протиріч і сумнівів, але сповнене постійних пошуків істини, котра народжувалась в гарячих дискусіях і гострій полеміці митця із власним «Я» аналітика, а інколи і у неприйнятті уже готових висновків.