Філософія як систему методології наукового пізнання

ВСТУП

Кожен з нас має приблизне уявлення про те, що таке наука, і які засади лежать в основі наукового пізнання. Так, більшість щиро вірить, що основним критерієм «науковості» тієї або іншої теорії є її об'єктивність, обумовлена ​​внутрішньою несуперечливістю та емпіричною достовірністю. Крім того, багато хто вважає, що наукове пізнання розвивається еволюційним шляхом, поступово уточнюючи нашу картину світу, формулюючи нові теорії, коректуючи старі концепції і заповнюючи численні прогалини в наших знаннях про світ.

Однак, філософія науки спростовує це широко розповсюджене переконання. Адже, виявляється, що розвиток наукового пізнання відбувається аж ніяк не поступально, а своєрідними стрибками: тривалі періоди спокійного розвитку перемежовуються бурхливими науковими революціями, в які має місце тотальна зміна систем понять і пануючого в науці мови. 

Крім того, для дослідників-початківців дуже важливо мати уявлення про методологію та методи наукової творчості, оскільки саме на перших кроках до оволодіння навичками наукової роботи найбільше виникає питань саме методологічного характеру. Передусім бракує досвіду у використанні методів наукового пізнання, застосуванні логічних законів і правил, нових засобів і технологій. Тому є сенс розглянути ці питання докладніше.

Метою вивчення даної теми є визначення філософії як систему методології наукового пізнання.

Завдання:

• розглянути основи наукової методології;
•  розглянути основи фундаментальної або філософської методології.
• розглянути наукові методи пізнання, такі як індуктивний та дедуктивний метод, аналіз та синтез;
• розглянути  історичний та логічний метод пізнання, а також метод сходження від абстрактного до конкретного.

Об'єктом дослідження є філософія в науці.

Практичне значення полягає, в  тому, що напрацьовані матеріали розширюють пізнавальну сферу, та дають можливість зрозуміти особливості філософії в методологічних основах науки, їх взаємозв’язок.  

Структура роботи: складається з вступу, 4 розділів, висновків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1.         ОСНОВИ НАУКОВОЇ МЕТОДОЛОГІЇ

Складність, багатогранність та міждисциплінарний статус будь-якої наукової проблеми приводять до необхідності її вивчення у системі координат, що задається різними рівнями методології науки.

Методологія (гр. methodos - спосіб, метод і logos - наука, знання) – це вчення про правила мислення при створенні теорії науки, вчення про науковий метод пізнання й перетворення світу; його філософська, теоретична основа, сукупність методів дослідження, що застосовуються в будь-якій науці відповідно до специфіки об'єкта її пізнання [1]. У широкому розумінні методологія – це спосіб усвідомлення будови науки і методів її роботи, а у вузькому – сукупність принципів, методів, прийомів та процедур дослідження, що застосовуються в тій чи іншій спеціальній галузі знань (конкретна наукова методологія) [2]. Оскільки метод пов'язаний з попередніми знаннями, методологія ділиться на дві частини: по-перше, це - вчення про вихідні основи (принципи) пізнання і, по-друге, це - вчення про способи і прийоми дослідження, що спираються на ці основи. Так, у вченні про вихідні основи пізнання аналізуються і оцінюються ті філософські уявлення і погляди, на які дослідник спирається в процесі пізнання. Ця частина методології безпосередньо пов'язана з філософією, зі світоглядними установками. А у вченні про способи і прийоми дослідження розглядається і теорія приватних методів пізнання, що становлять загальну методику дослідницької діяльності. Отже, значення методології наукового пізнання полягає в тому, що вона дозволяє з’ясувати справжню філософську основу наукового пізнання, зробити на цій основі систематизацію всього обсягу наукових знань, створити умови для розробки нової, ще більш ефективної методики подальших наукових досліджень у всіх областях знання [3].