Творчості В.Винниченка

РОЗДІЛ І

На сьогодні компаративістський підхід до вивчення творчості В.Винниченка є одним із пріоритетних. Все частіше проводяться паралелі між творчим доробком В.Винниченка та творами С.Пшибишевського, Е.Золя, Ф.Достоєвського. 

1.1.Основні вимоги до сучасних компаративістичних досліджень творчості В.Винниченка були чітко визначені Г.Сиваченко. Уточнюючи висновки В.Панченка про генетичний зв’язок В.Винниченка із західноєвропейською літературою , вона зосереджує увагу саме на генетичних, а не контактних зв’язках, адже митець такого рівня не міг обмежуватися трансформацією чужого творчого досвіду або наповнювати запозичені конструкції новим змістом.  Все частіше проводяться паралелі між творчим доробком В.Винниченка та творами С.Пшибишевського, Е.Золя, Ф.Достоєвського. Наприклад, Н.Паскевич вбачає в суспільно-типологічних, культурних та літературно-типологічних аналогіях ґрунт для «контактно-генетичного зв’язку драматургії В.Винниченка з творчістю Г.Ібсена». Вона віднаходить спільність культурологічного контексту як джерела типологічних аналогій в ідейно-змістових акцентах та проблематиці п’єс обох драматургів. Особливу увагу дослідниці привернули драми Привиди” Г.Ібсена та Пригвождені” В.Винниченка, на прикладі яких вона прослідковує типологічні паралелі та сліди генетичного зв’язку в поетиці конфлікту” . Дослідниця також співвідносить особливості та структуру художнього конфлікту в драматургії А.Стрінберга та В.Винниченка , розкриває внутрішньоконтактні зв’язки Винниченка-драматурга зі С.Пшибишевським, висвітлює модифікацію конфлікту у п’єсах Г.Запольської та В.Винниченка”.

Галина Сиваченко пише, що митець, накопичуючи досвід «філософії життя», став у певному сенсі, представником течії атеїстичного екзистенціалізму і, водночас, збагатив екзистенціально-гуманістичні традиції української філософської культури: як відомо, його в Україні назвали одним із перших «європейців», маючи на увазі, що як письменник, він орієнтувався на кращі зразки світової літератури, прагнувши вивести художнє сприймання нашої літератури за межі побутовизму та етнографізму.

Дослідниця наголошує на такому аспекті творів митця як проблема зіткнення ідей з реальною дійсністю, проблема втручання в людські плани і дії непередбачених обставин, котрі зміщують і спотворюють очікувані результати.

У контексті подібних філософських проблем, у співвіднесеності з  ними відбувається також художнє осмислення Винниченком історичних подій, які в незримому вигляді наявні в його антиутопіях.

У праці "Французький текст" Володимира Винниченка : імаго логічний аспект Галина Сиваченко висвітлює специфіку імаготекстів митця, який чималу частину свого життя провів у еміграції. Парадокс Винниченка полягає, на її погляд, у тому, що, з одного  боку, він не сприймав Україну в її тогочасному "радянському" чи  "гетьманському" гатунку, а з другого, як людина освічена, небайдужа,  активно реагував на нові естетичні та філософські віяння ХХ ст. Власне, на еміграції відбувається переосмислення письменником не лише свого особистого досвіду, а й культурної спадщини свого народу. Еміграція відкриває нові перспективи для вирішення конфліктних ситуацій, а також сприяє налагодженню порозуміння між різними етносами, оскільки всі вони перебувають у силовому полі Іншого.

Винниченко належить до тих небагатьох українських письменників, чия творчість органічно вплітається в європейський літературний контекст. Цьому є кілька причин. Не можна не брати до уваги того факту, що впродовж десятків років письменник перебував поза межами України. Як митець напрочуд чутливий до всього нового, обізнаний з кількома європейськими мовами, він, безперечно, всотував здобутки європейських культур і намагався апробувати їх у власній творчості. У  пошуках шляхів оновлення жанру Винниченко прийшов у творах муженського циклу до концепції "чистого роману" чи "роману ідей", ніби підтверивши думку Д.Лукача про те, що роман – це єдиний жанр, спроможний виразити "трансцедентальну бездомність".