Образ Iвана Мазепи в повiстях "Не вбивай", "Батурин", "Полтава" Б. Лепкого: спiввiдношення правди художньоi та iсторичноi

Л. Д. Лопатюк, О. В. Гонюк^[1]

ОБРАЗ ІВАНА МАЗЕПИ В ПОВІСТЯХ «НЕ ВБИВАЙ», «БАТУРИН», «ПОЛТАВА» Б. ЛЕПКОГО: СПІВВІДНОШЕННЯ ПРАВДИ ХУДОЖНЬОЇ ТА ІСТОРИЧНОЇ

Особливістю історичної літератури є вміле поєднання автором достовірних фактів та художнього вимислу. У широкому розумінні правда – це те, що відповідає дійсності, реаліям буття взагалі, тобто це життєва істина, що включає в себе наші уявлення, погляди на сучасне, минуле й майбутнє. Щодо минулого часто говорять про правду історії чи про історичну правду, яка під пером майстра слова стає правдою художньою.

У мистецькому творі історична правда не існує окремо від художньої істини. Відомий дослідник історичної прози М. Сиротюк вважав, що «серцевиною» в понятті «історично-художня правда» є правда історична: реальна історія складає зміст твору, надає йому ідейного звучання…[5, 44]. За М. Сиротюком, ключовим для цього поняття є насамперед «відображення провідних закономірностей і тенденцій суспільного розвитку, розкриття вирішальної ролі народних мас в історичному процесі» [5, 44].

Головним фактором, що впливає на характер історичної правди в художньому творі, дослідник вважає світоглядний: «Проблема історичної правди в художньому творі пов’язана насамперед з ідейними позиціями письменника, з його розумінням минулого, з його політичними симпатіями і антипатіями. Від цього багато залежить те, які сторони зображуваного історичного явища будуть освітлені ним виразніше, а які блідніше, отже, й те, наскільки повно відіб’ється у його творі об’єктивна історична істина» [5, 45].

Інколи літературознавці використовують термін «історична достовірність» – це встановлені за документами і спогадами сучасників факти, явища, події, які наближені до життєвої правди.

Художня правда є синтезом історичної достовірності і художнього домислу. У письменника може бути достатній життєвий досвід, велика кількість вражень (історична достовірність), які він творчо переробляє і перетворює в образи (художній вимисел), що мають вагомий естетичний вплив. А це означає,що основою художньої правди є ідейна позиція автора, глибина розуміння ним життєвих явищ. Саме це є суттю історизму.

На нашу думку, повісті, що входять до пенталогії Б. Лепкого «Мазепа»: «Не вбивай», «Батурин», «Полтава» –  посіли вагоме місце в українському мазепознавстві та загальному літературному процесі України 20 століття. Найбільшою складовою успіху тетралогії «Мазепа» стала ґрунтовна підготовка Б. Лепкого до написання твору на історичну тематику. Письменник вивчав «Iсторію русів», історичні праці Д. Бантиша-Каменського, I. Срезневського, М. Марковича, М. Костомарова, П. Куліша, О. Єфименко, М. Аркаса, М. Грушевського, польських та німецьких істориків, студіював універсали Мазепи, звіти Петра І, читав листи шведського короля Карла ХІІ до сестри Христини, аналізував різні версії батальних сцен. Йому допомагали вчені такого рівня, як В. Липинський та І. Борщак.

Джерелом історичних фактів для розмежування правди художньої та історичної в змалюванні образу  Івана Мазепи в повістях Богдана Лепкого ми обрали у своєму дослідженні книгу Тетяни Таїрової-Яковлевої «Іван Мазепа», яка вийшла друком у 2007 році.

У повістях «Не вбивай», «Батурин», «Полтава» Б. Лепкий намагається описати всі грані характеру, риси зовнішності, ступінь освіченості, політичні переконання, ставлення до старшин, стосунки з жінками гетьмана Мазепи. За допомогою коротких авторських описів і спостережень інших персонажів письменник подає зовнішній вигляд Івана Семеновича: старий, середнього зросту, худий, посивілий. Обличчя гарне й ввічливе, на ньому сліди втоми й терпіння.

Описуючи портрет Івана Семеновича, письменник надає особливого значення очам та усмішці. Ці психологічні портретні деталі допомагають розкрити стан гетьмана:  «…ті очі світяться, як свічки. Як свічки над усопшим, прийшло Ломиковському на гадку» [4, 18]

Б. Лепкий не просто описує вбрання гетьмана, а за допомогою колористичної деталі підкреслює політичні переконання гетьмана: «Гетьман у контуші темно-синьої краски з жовтими оздобами. Краски були ті самі, ті самі державні кольори» [2, 523].

За характером перед нами постає ввічливий, працьовитий, стриманий, практичний, обачний, закритий чоловік, який може стерпіти багато, але зневагу – ніколи. Б. Лепкий виокреслює образ Мазепи як ідейної й принципової людини. Гетьман рішучий і впевнений чоловік: «Мазепа не авантюрист і не примховатий дідусь. Мазепа знає, що робить.» [4, 140], сильний і витривалий, проте часом недуги так знесилюють його, що «на коня сісти не міг» [4, 462]. Саме тому символом боротьби й незламності його духу виступають поїздки верхи. Кінь – символ чоловічого начала; у слов’ян-язичників – багатства, могутності; степу, швидкості; волі; символ вірності, відданості. Козак, власне, й був козаком, коли мав коня [1, 350].