Мовотворчість Григорія Сковороди

Кажуть, що він  говорив у житті простою розмовною українською мовою, добре знав фольклор і життя всіх верств суспільства. Його наукові трактати у жанрі монологів і діалогів з традиційними засобами класичної риторики і виразними вкрапленнями живомовних елементів, його літературна творчість, у якій все сильніше проступали окремі риси нової, що народжувалась, літературної мови, засвідчили синтез мудрості книжної і народної.

Притчі, байки, оригінальна і перекладна поезія, проповіді й епістолярій, філософські і педагогічні трактати – саме у таких жанрах реалізувалась мовотворчість Григорія Сковороди. Він виробив цілу філософію слова: воно має структуру, що нагадує структуру світу. Є матерія у вигляді звуку, якась назва, є, зрештою, образ, що дає змогу алегорично його використовува­ти, як у байці. Однак є щось невидиме, невловиме, внутрішнє, зав­дяки чому слово переживає речі, людей, час, простір. Слово не тільки знак світу, мова — знакова система.

   Мовний стиль Г. Сковороди позначений характерними рисами українського бароко, зокрема риторизмом. Хоч і заявляв Сковорода, що істина має просту мову, сам же широко використовував фігу­ральні вирази, метафоричні конструкції, символи, майже весь арсе­нал поширених тоді у світській і духовній культурі прийомів і засо­бів красномовства (епітетів, антитез, перифраз, ампліфікацій, асо­нансів та ін.). Очевидно, філософ хотів зрозуміти і розкрити людську душу, сповнену протилежностей, та прекрас­ний і болісно трагічний світ навколо.

      Мовотворчість Сковороди поповнила українську мову афориз­мами, словами і виразами, що закріпилися з певними