Дипломатія галицьких і волинських князів 12-13 ст

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут міжнародних відносин

Самостійна робота з дисципліни «Україна в Міжнародних Відносинах(від Київської Русі до Другої Світової війни)» на  тему: «Дипломатія галицьких і волинських князів 12-13 ст.»

Підготувала:

студентка 1 курсу МВ 1 групи

Викладач:

Киів – 2018р

Зміст

1. Створення Галицько-Волинського князівства. Роман Мстиславович
2. Данило Галицький
3. Завершення панування роду Романовичів та занепад князівства
4. Висновки

1. Після смерті Ярослава Мудрого відбулося відокремлення Галицького князівства від Києва. На Галичині правили Ростиславичі – нащадки онуків Ярослава, а на Волині – Мстиславичі, нащадки Володимир Мономаха. На політичне життя Галичини неабиякий вплив мало боярство з родоплемінної знаті. Тому для утвердження власної династії Ростиславичі роздавали боярам щедрі подарунки у вигляді посад та маєтків. Панівне становище боярства на Галичині за часів Ростиславичів могло навіть дозволити собі утримувати власні бойові дружини.

Після об’єднання князем Володимирком Галицьке князівство досягло свого розквіту, що припало на правління Ярослава Осмомисла(1153-1187рр.). Він проводив успішні зовнішні походи проти ворогів, будував нові міста, фортеці. У 1183 було взято в полон 12 половецьких ханів. Після нього прийшов час правління його позашлюбного сина Олега. Але галичани повстанням призначили на престол законного правителя – старшого сина Ярослава – Володимира. Але він не влаштовував бояр, які хотіли запросити волинського князя Романа Мстиславича. Але Володимир Ярославич повернув собі князівський стіл за допомогою дипломатичної підтримки німецького князя і польського короля.

Після смерті Володимира Ростиславича у 1199 році, Роман Мстиславович за допомогою дружинників та боярства, об’єднавши землі, створим єдине Галицько-Волинське князівство, яке стало спадкоємцем Києва.

Роман Мстиславич займався формуванням централізованої держави, виступаючи проти опозиційного йому галицького боярства. Він підвищив авторитет князівства, здійснивши походи проти Литви, Польщі, Угорщини та половців, що успішно показало державу на міжнародній арені. У 1202— 1203 рр. він завойовує Київщину та Переяславщину. Але смерть його наздогнала в 1205 під час війни з Польщею. На цьому і завершається період розквіту Галицько-Волинського князівства та починається епоха повільного розпаду. Не маючи підтримки галицькиих бояр, вдова Романа Мстиславича Ганна з малолітніми синами вдалася до бігства у Володимир-Волинський, а потім у Польщу.

2. У Галицько-Волинській Русі правлячим колом залишалися бояри, а спадкоємці Романа Данило Галицький і Василько Романович ховалися на Волині. Угорський король і польський князь вирішили підступно загарбати князівство, порушивши умови угоди з Романом. У 1214 році вони уклали між собою договір про розділення Галицько-Волинського князівства. Король зробив так, щоб папа оголосив його сина Коломана галицьким князем, але він не був визнаний народом, який повстав проти нього в 1215 р. лише після досягнення повноліття у 1219 р. Данило почав боротьбу за відновлення батьківського князівства. Він виявився хоробрим полководцем, більше того – непоганим дипломатом, так як вступав в угоди з тодішнім галицьким князем Мстиславом Удатним, то з Польщею, то з Угорщиною, то з Литвою.

Данило Романович зміг роз'єднати союз Угорщини та Польщі за допомогою лише переговорів, та послабив їх тиск на Волині. Взявши в союзники Литву, він зменшив польську агресію. У 30 — 40-і Данило мав союзником мазовецького князя Конрада, якому допомагав змагатися за краківський, головний тоді в Польщі, престол.

Лише у 1238 р. Данило переміг боярство, угорських та польських феодалів та оволодів Галичем. А на волинських землях залишався молодший син Василько, хоча князівство було цілим. У внутрішній політиці Данило Галицький намагався посилювати державу: розбудовував міста, заклав два нових – Львів, Холм, приєднав Київ у 1239 році, зміцнював православну церву та спрямовував свої сили на розвиток культури.