Жанр притчі в поезії Івана Франка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Філологічний факультет

Кафедра української літератури імені академіка Михайла Возняка

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Жанр притчі в поезії Івана Франка»

Виконала:

студентка ІІІ курсу

групи ФЛО-31

спеціальності “Середня освіта.

Українська мова та література”

Гудемчук Анастасія Віталіївна

Науковий керівник:

професор кафедри,

кандидат філологічних наук,

доцент Бондар Лариса Петрівна

Львів-2019

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ І. Еволюція та функціональне значення притчі, як жанру в українській літературі………………………………………………………...5

РОЗДІЛ ІІ. Новаторство Франка та вклад у розвиток жанру притчі

2.1. Джерельна база притч……………………………………………...……..11

2.2. «Правдива поезія мусить бути завсіди моральною»…………………....19

2.3. Особливості жанрової структури………………………………………...27

ВИСНОВКИ……………………………………………………...……………29

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………...……31

ВСТУП

Іван Франко залишив яскравий слід у багатьох галузях духовного життя. Однак, перш за все, він був поетом, який збагатив українську літературну спадщину десятьма ліричними збірками. Не можна не помітити, що Каменяр дбав про розширення тематичного та жанрового репертуару української поезії. Вважав, що передача чужомовної поезії різних віків та народів рідною мовою духовно збагачує націю. Про це засвідчує книга «Мій Ізмарагд», в якій на матеріалі давноминулих епох він порушує важливі філософські та морально-етичні проблеми людства.

1911 року у Львові вийшла збірка під назвою: «Давнє й нове Друге, побільшене видання збірки «Мій Ізмарагд». Поезії Івана Франка». Це видання складається з передмови та дев’яти частин: «Замість пролога. Святовечірня казка», «Поклони», «Паренетікон», «Притчі», «Легенди», «По селах», «До Бразилії!», «Із злоби дня», «Гімни й пародії». Мене цікавитиме у даному дослідженні розділ «Притчі». До циклу входять 12 оповідок про основні проблеми людського буття.

Осягнути епахальне явище поезії Івана Франка прагнули дуже багато дослідників. У 20-х рр. ХХ ст. з’явилися дослідження М. Зерова, П.Филиповича, А.. Музички, які розглядали Франкову лірику в історико-літературному контексті. Після 10 років затишшя, в першій половині 40-х років діяв новий етап вивчення творчості Каменяра, започаткований науковою діяльністю М.Возняка. Однак у повоєнних дослідженнях Ю.Кобилецького, Є.Кирилюка, О.Мороза та інших переважав ідейно-тематичний аналіз окремих збірок, зокрема «Мого Ізмарагду».

В кінці 50-х рр. з’явились праці О.Білецького, М.Рильського, O.Бойко, що прямо чи опосередковано висвітлювали питання поетики Франкової лірики. Гідною працею є монографія С.Шаховського “Майстерність Івана Франка”, яка не втрачає своєї наукової цінності й дотепер. Цікавими є спостереження О.Дея над образністю громадської та інтимної лірики, статті А.Каспрука про ліричні та ліро-епічні жанри. Важливою є стаття Арсена Каспрука «Жанр притчі в поезії Івана Франка» Деякі аспекти художньої майстерності поета знайшли своє відображення на сторінках “Українського літературознавства” у публікаціях І. Ковалика,