Відверта розмова з Іваном Франком (Інтерв’ю)

Відверта розмова з Іваном Франком (Інтерв’ю)

Підготував:

Студент 2-Ж групи

Білецький Роман

(Останнє інтерв’ю з ‘талантом’ була проведена в домі самого письменника на ‘заході своєї творчості’)  

• Шановний Іване Яковичу , колегія нашої вузівської редакції “Педагог” дуже рада та дякує вам за запрошення у свою домівку. Вітаю вас з сорокаріччям творчої діяльності та бажаю вам продовжувати радувати нашу редакцію та весь світ своєю поетичною творчістю. Чи могли б ви поділитися з нашою редакцією своїми інтересами, думками, поглядами чи таємницями ?
• Гадаю так, але таємниці на те і таємниці щоб про них не знали.
• Добре. Тож перше питання:``Вважаєте ви своє дитинство щасливим`` ?
• Моє дитинство було досить важким. Хоча я й родився в сім’ї заможного сільського коваля та помер батько коли мені було всього дев’ять років. Замінив мені батька вітчим, Григорій Гаврилик та коли мені виповнилося шістнадцять років, померла моя мати, Марія. Мати мені ніхто не міг замінити, але за нами доглядала мачуха. Попри те, що я рано залишився сиротою я спромігся здобути хоч і початкову, я б навіть сказав ґрунтовну, але освіту.
• Хто та яку роль у формуванні вашого світогляду в дитинстві відіграв найбільшу роль.
• Я гадаю що батько. Він славився на всю округу сумлінною працею, щирою, людяною  вдачею. Босий, в одній сорочці, я сидів годинами у його кузні й уважно прислухався до кожного слова перехожих. Моя пам’ять закарбувала всі сільські новини. Іскри вогню батькової кузні зігрівають мене до цих пір, а його девіз « З людьми і для людей» став основним принципом мого життя.
• Ви писали багато про своїх вчителів з гімназії у творах  «Спомини із моїх гімназійних часів», оповіданні «Гірчичне зерно» та інших. Можливо хтось з учителів був для вас прикладом ?
• Так, дійсно. Прикладом мені слугував Іван Верхратський, який був моїм класним керівником. Під впливом мого керівника і його товариша Юлія Турчинського я виробив літературний смак і познайомився з творчістю Драгоманова, Куліша, Шевченка та інших відомих в той час письменників. Це знайомство спровокувало початок моєї творчості. Я почав писати віршом і прозою дуже вчасно, ще в нижчій гімназії.
• Щодо вашої поезії «Не можу жить, не можу згинуть» Що ж стало причиною такого розпачу, зневіри ?
• Причиною тому була відмова моєї кандидатури в посаді викладача Львівського університету. Висування моєї кандидатури галицькими робітниками, навіть захист дисертації та величезна кількість робіт не врятували мене від провалу. Витримати це морально було дуже тяжко, в деякий момент я гадав що неможливо, майже зневірився в собі та своїх силах.
• У вас величезна кількість прекрасних поезій, що максимально передають пристрасть, переживання та кохання, які були вміщені в збірку «Зів’яле листя», жанр якої ви визначили так : «лірична драма». Що ж спонукало вас дібрати саме такий підзаголовок ?
• Упродовж багатьох років це була моя таємниця. Хоч я і казав що не розкриватиму таємниць та в честь сорокаріччя моєї творчості дозволю відкрити її вам. Три «дівчини-зірнички» володіли моїм серцем. Вони виповнили мою душу й незмірним щастям, і невимовним пекучим болем. Пам’ятаєте рядки: «Тричі мені являлася любов…» Так-от, першим і найсильнішим коханням була дочка священика села Лолин Ольга Рошкевич. Мрії про подружнє життя з нею безжально розтоптав батько. Михайло Якович не схотів, щоб його зятем був «соціаліст», переслідуваний поліцією. Друга , «гордая княгиня», «бліда, мов місяць», «таємна і недоступна » також мені відмовила. Довгий час я не міг зрозуміти такої поведінки Юзефи Дзвонковської. Але згодом дівчина зізналася, що вона хвора туберкульозом. Юзефа чекала смерті й вирішила, напевно, не ставати на моїй дорозі. «Явилась третя »- Целіна Журовська. Ця полька працювала на одному з поштових відділень Львова. Дівчина заворожила мою душу незрівнянною красою й вразила холодною байдужістю. Саме відлуння великої драми нерозділеного кохання й втілилось болючими рядками в збірці.
• Багато Ваших інтимних поезій просто самі «просяться на музику». Що ж стало підґрунтям для створення таких неперевершених за глибиною почуттів та досконалістю форми віршів ?
• Пісня  була моїм супутником протягом усього життя. Любов до неї передала мені рідна ненька – Марія Кульчицька ще в дитинстві. Уже в десять років записував пісні, які звучали з уст матері. Навчаючись у гімназії, я колядував, співав у квартеті під керівництвом К. Болдарівського. Велике значення для мене мала співпраця з М. В. Лисенком.
• -Василь Шурат назвав вас декадентом. Чи справедливе це звинувачення?
• -У збірці «Зів’яле листя» я висвітлив свій душевний біль, але це не означає, що став відступником від суспільних  проблем. На моєму життєвому шляху було багато  труднощів і це, звичайно, не могло не позначитися на творчості. Але я завжди відчував кровний  зв’язок з рідною землею, завжди намагався бути «прологом», «сином народу»,  а не «епілогом». Боляче чути таке гірке звинувачення та ще й з уст приятеля. «Я син народа», покликанням якого є «праця, щастя і свобода.»
• Ви є автором поеми «Мойсей», яку по праву можна назвати «заповітом українському народу» що зазначив О. Білецький. Як Ви думаєте, що б сказав Мойсей нам сьогодні ?
• Утома, зневіра, песимізм заполонили свідомість українців. «Укрита злість, облудлива покірність», безпорадність характерні  багатьом сучасникам.
• Велике дякуємо вам, сподіваюсь наша редакція максимально передасть ваші враження та почуття, вашу силу та духовну міць. Бажаємо вам гарно відсвяткувати ваш ювілей та всі наступні десятки років вашої всім улюбленої творчості. Щастя вам.