Міждисциплінарний підхід в економічній науці

Міждисциплінарність – це спосіб розширення наукового світогляду, що полягає в розгляді того чи іншого явища поза рамками однієї з дисциплін.

Міждисциплінарність зазвичай реалізується двома наступними способами.

1. Через розповсюдження методів і моделей даної науки на об’єкти, що традиційно відносяться до компетенції іншої науки, при цьому можуть виникнути новий міждисциплінарний об’єкт дослідження та/або інтегральна дисципліна, які своєю появою розширюють предметне поле даної науки. Такий спосіб називають «епістемічна експансія» – вторгнення однієї дисципліни в предметне поле іншої.

2. Через залучення методології інших наук (так званий «імпорт» аналітичних засобів із інших дисциплін. для вдосконалення знань про об’єкт, предмет або метод даної науки без порушення унікальності, своєрідності її предметного поля. Такий шлях називають «епістемічна інтервенція» – на відміну від експансії представляє собою «захват» и «привласнення» не чужого предметного поля, а чужого аксіоматичного ядра.В економічній науці прикладом першого способу реалізації міждисциплінарного підходу є так званий економічний імперіалізм, який полягає у застосуванні фундаментальних принципів мікроекономічного аналізу (припущення про максимізуючу поведінку індивіда, ринкову рівновагу і стабільність людських вподобань) до дослідження окремих соціальних явищ суміжних суспільних наук: голосування на виборах, лобізму, дискримінації, війн і революцій, освіти, злочинності, шлюбу, і призвів до появи низки нових інтегральних економічних дисциплін, таких як теорія суспільного вибору, економічна теорія дискримінації, економіка права, економіка сім`ї, нова економічна історія, теорія людського капіталу, економіка знань та ін.

Ще півтора століття тому для вчених-економістів, працюючих на “ниві” економічної науки, представленої на той час здебільш економічною теорією проблеми міждисциплінарності внаслідок спеціалізації наукової думки не поставало, більш того, домінувало прагнення дистанціюватися від інших наук (дисциплін), закріпити свою нішу, самостійність.

В міру поглиблення поділу праці у царині наукових економічних досліджень та освітньої діяльності, переважання вузькоспрямованих предметів і об’єктів вивчення розпочинається процес оформлення спеціалізованих дисциплін зі своїми програмами, підручниками, науковими виданнями, викладацькими школами тощо. Кожна з дисциплін розпочала формувати своє бачення світу економіки та суспільства, свою термінологію, власні наукові, теоретичні конструкції тощо. На певному етапі вузьке, спеціалізоване спрямування як у сфері наукових досліджень, так і в освітній діяльності мало позитивні результати: з’являлися нові гіпотези, поглиблювалися знання стосовно деталізованих явищ і процесів та механізмів їх функціонування; розширився портфель аналітичних матеріалів; конкретизувався інструментарій дослідження. Усе це сприяло розв’язанню конкретних економічних проблем. Втім історична реальність, практика сьогодення переконують у тому, що завжди є межа поглибленню поділу праці, “червона лінія”, за яку не можна переходити, а особливо це стосується сфери науки та освіти. Як вітчизняна, так і світова практика переконують у тому, що поглиблення поділу праці на “ниві” наукових досліджень та освітньої діяльності має не лише позитиви, а й потенційні та реальні негативні наслідки. Складовою останніх є чисельні дисциплінарні кордони, фрагментація знань, обмеженість професійного кругозору безпосередніх виконавців, зниження здатності сприймати економіку і суспільство у системному, цивілізаційному вимірі. Подолати негативні прояви, про які йшлося вище, можливо саме за умови задіяння потенціалу міждисциплінарності. Головне раціональне зерно міждисциплінарного підходу за умов зростаючої спеціалізації