Фразеологія української мови

Фразеологія української мови

План

1. Загальна характеристика фразеологізму:

     а) визначення і ознаки фразеологізму;

     б) фразеологізм і слово;

     в) фразеологізм і вільне сполучення слів

2. Типи фразеологізмів:

      а) типи фразеологізмів за В.В. Виноградовим;

      б) типи фразеологізмів за Мик. Макс. Шанським;

      в) типи фразеологізмів за Г.М. Удовиченком;

3. Джерела української фразеології

Література

1. Їжакевич Г.П. Стилістична класифікація фразеологізмів // Укр. мова і літ. в шк. – 1971.-№10.-С.13-21.
2. Удовиченко Г.М. Фразеологічний словник укр. мови. Т.1-2 – К.: Наук. думка, 1974
3. Фразеологічний словник укр.. мови / Укл. В.М. Білоноженко, В.О. Винник, І.С. Гнатюк: У 2 книгах.-К.:Наук. думка, 1999

У своєму повсякденному спілкуванні люди поряд з окремими лексичними і синтаксичними словосполуками типу зелена долина, батько і мати, писати твір і подібні - часто використовують стійкі словосполучення або вирази, що сприймаються як одне ціле, як єдиний вислів або мовний зворот, неподільний на окремі частини. Наприклад: точити ляси, рукою подати, на руку ковінька, намилити шию, скакати у гречку, берегти як зіницю ока, дуба дати, в баранячий ріг скрутити тощо. Сукупність подібних одиниць у мові становить її в логічну систему.

Слово фразеологія (гр.. phrasis – вислів, звороти мови, logos – поняття, вчення) у сучасній  мовознавчій науці вживається у двох значеннях: 1) розділ мовознавства, що вивчає усталені вирази, звороти мови, і 2) сукупність стійких зворотів мовлення, фразеологічних одиниць, властивих певній мові.

Фразеологія - це мовознавча дисципліна, що всебічно вивчає структуру і семантику фразеологічних одиниць, функцію їх у мові та мовленні, історію їх виникнення й розвитку.

Отже, об'єктом вивчення фразеології є стійкі звороти, словосполучення, які в науці називаються фразеологічними одиницями, фразеологізмами, фразеологічними зворотами або сталими висловами мовлення.

Розробка і обґрунтування теоретичних основа фразеології тісно пов'язані з іменами В.В. Виноградова, Б.О. Ларіна, М.М. Шанського та інших.

Вагомий внесок у розробку проблем фразеології сучасної української літерат.  мови зробили І.К. Білодід, М.А. Жовтобрюх, Л.С. Паламарчук, Г.М. Удовиченко, Фед. Пилип. Медведєв, Леон. Грин. Авксентьєв та інші.

До цього часу існує розбіжність у поглядах мовознавців на предмет фразеології, її обсяг.

У лінгвістиці відомі понад двадцять визначення фразеологізму, але жодне з них не за знайшло загального визначення. Складність визначення фразеологічної одиниці полягає насамперед у тому, що важко встановити спільні риси, які можна було б віднести до кожної одиниці.

Особливе місце в теорії фразеології займають погляди В.В. Виноградова. Саме він увів термін «фразеологічна одиниця» для позначення тих сполук, які не утворюються в процесі мовлення, а відтворюються за традицією.

Відтворюваність, на думку В.В. Виноградова, є основною ознакою фразеологізму.

На думку Л.Г. Скрипник, предметом вивчення фразеології є «стійкі сполучення двох і більше слів, що створюють семантичну цілість і відтворюються у процесі мовлення як готові словесні формули».

Певна частина мовознавців виділяє цілісність значення фразеологізму, його нерозкладність, а також здатність відтворюватися в готовому вигляді. На думку інших учених, до основних ознак фразеологізму слід віднести метафоризацію, тобто появу нового значення, яке не має нічого спільного із значенням складових слів - компонентів виразу.