Статтi Сан Хосе - мiжнародний документ на захист життя ненародженоi дитини

Дерега В.В. к.політ.н., доцент кафедри державної політики та менеджменту, Інститут державного управління, ЧНУ ім. Петра Могили

СТАТТІ САН ХОСЕ – МІЖНАРОДНИЙ ДОКУМЕНТ НА ЗАХИСТ ЖИТТЯ НЕНАРОДЖЕНОЇ ДИТИНИ

Головним документом на захист життя ненародженої дитини (дитини на пренатальній стадії розвитку) є «Статті Сан Хосе» (San Jose Articles) [1], які були представлені 6 жовтня 2011 року на брифінгу в прес-центрі ООН. Статті Сан-Хосе створені групою, в яку увійшов 31 експерт в галузі міжнародного права, міжнародних відносин, міжнародних організацій, охорони здоров'я, медичної науки та управління. Серед підписантів - професора права, філософи, парламентарії, посли, фахівці в області прав людини і делегати Генеральної Асамблеї ООН.

Мета статей Сан Хосе полягає в тому, щоб показати, що ненароджені діти вже захищені міжнародними договорами про права людини, і уряди повинні почати захищати ненароджених дітей, використовуючи міжнародне право. Так, в статтях 1-4 документа сказано, що науково встановленим фактом є початок нового людського життя в момент зачаття, а також, що «кожне людське життя - це нерозривне ціле, починається в момент зачаття і проходить різні етапи смерті. У науці цим етапам даються різні найменування, такі як «зигота», «бластоцист», «ембріон», «плід», «немовля», «дитина», «підліток» і «дорослий».

Це не змінює наукового консенсусу, згідно з яким в будь-який момент свого розвитку кожен індивідуум є живим представником людського роду. Кожна ненароджена дитина, з моменту свого зачаття, за своєю природою людиною. Всі людські істоти, як представники людського роду, мають право на визнання свого невід'ємного гідності і захист своїх невідчужуваних прав.

У статтях чітко говориться про те, що держави та представники суспільства повинні забезпечити в рамках національних законів і національної політики захист людського життя з моменту зачаття. Вони також повинні відкинути і засудити тиск, який чиниться з метою прийняття законів, які легалізують або декриміналізують аборти. Передбачається, що організації, які надають допомогу в цілях розвитку держав, не повинні підтримувати і фінансувати аборти. Вони не повинні ставити свою допомогу державам у залежність від схвалення абортів з боку тих, хто її приймає. Міжнародне фінансування і міжнародні програми охорони здоров'я матері і дитини повинні забезпечувати здоровий результат вагітності як для матері, так і для дитини, і мають допомагати матерям приймати нове життя в будь-яких обставинах [1]. Безсумнівно, що «Статті Сан-Хосе» повинні стати першим кроком на шляху створення міжнародно-правових гарантій припинення нелюдського ставлення до дітей на пренатальної стадії розвитку.

Положення про право на життя певною мірою знайшло своє відображення і в законодавстві України. Конституція України в ст. 27 проголошує: «Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини» [2]. Однак Конституція не вказує на момент виникнення у людини права на життя, незважаючи на гарантії цього права Основним Законом. На думку автора, є необхідним ініціювати зміни чинного законодавства таким чином, щоб 27 стаття Конституції України, виглядала так: "Кожна людина має невід'ємне право на життя, з моменту зачаття". Період життя до народження повинен бути захищений також, як і життя людини після народження. Необхідно проводити політику, спрямовану на зниження рівня абортів, а в подальшому - і на заборону їх як вбивство людини. Важливою є інформаційна політика, спрямована на захист традиційних сімейних цінностей, розуміння того, що життя - це Божий дар, і починається не з народження, а з моменту зачаття, а аборт - це узаконене дітовбивство.