Проблеми та перспективи розвитку iнновацiйноi дiяльностi в Украiнi у мiжнародному контекстi

УДК 339.9                                                                                 8. Економічні науки

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ У МІЖНАРОДНОМУ КОНТЕКСТІ

Земба Світлана,

 студент економічного факультету,

Чернівецький торговельно – економічний інститут КНТЕУ,

 м. Чернівці, Україна

Інноваційні процеси в країні є необхідною умовою для соціально-економічного розвитку, які залежить від економіко-технічного потенціалу держави, його інноваційної політики та ресурсів, духовного стану суспільства, їх ділової та наукової активності. На рівні підприємства (компанії) інноваційна активність залежить від вибору стратегії і якості управління діяльністю, гнучкості виробничих систем та використання ресурсів. Тому вітчизняні підприємства знаходяться у постійному пошуку нових інвестиційних ідей, активно вивчаючи і переймаючи досвід провідних зарубіжних країн, адже сьогодні інновації в світі відіграють важливу, ключову та вирішальну роль. Побудова ефективної економіки України потребує розвитку інноваційної політики під впливом високої конкуренції, що посилюється в умовах реалізації інтеграційних процесів.

Метою є дослідження сучасних інноваційних процесів у економіці України на основі показників, виявлення основних проблем її низької інноваційної активності.

Питанням, щодо оцінювання рівня інноваційного розвитку сучасного підприємства, присвячено праці таких науковців: С.М. Ілляшенка [5],  Е. Водопянова [3], В. М. Геєць [9], В. Семіноженко [9], В.І. Костевка та інших.

Правові, економічні і організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні визначає Закон України «Про інноваційну діяльність», згідно з яким «… інновації — це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкуренто спроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери» [1]. Без яких неможливий розвиток країни у економічному та соціальному аспектах.

Тернова Л., досліджуючи особливості інноваційного розвитку країн в контексті глобалізаційних процесів, зазначає, що сучасні передові позиції як у соціально-економічному, так і в науково-технологічному просторах належать Сполученим Штатам Америки (США), Японії, країнам ЄС, до яких за останні роки швидко приєднується Китай. Так, у Великобританії, Франції, Чехії, Австрії, Бельгії та Німеччині на інноваційний розвиток припадає 62–70% загальних витрат на науку, у США – 70%, Китаї – 71%, Швеції, Японії та Ізраїлі – 75–77% [2]. Це пояснюється тим, що ці країни спрямовані на розвиток та вдосконалення наукоємних галузей, що в свою чергу впливає на загальний розвиток країни та її конкуренцію на світовому ринку.

На думку Водопянової Е., «…у  питаннях налагодження інноваційного шляху розвитку часто домінує позиція, відповідно до якої високий рівень інноваційного розвитку властивий країнам, що мають можливість здійснити істотні витрати на наукові дослідження і мати високорозвинений, насамперед індустріальний, сектор економіки. Однак досвід багатьох країн Європейського Союзу (ЄС) це спростовує. Так, лідерами інноваційного розвитку країн ЄС (за 2014 р.) виявилися малі країни, що ніколи не мали потужної наукової бази, як, наприклад, Бельгія, Кіпр, Ірландія, Люксембург, Нідерланди, Словенія, Швеція [3, с. 35]. В цих країнах розвиток забезпечувався порівняно малим і середнім бізнесом, якому доводиться самому вирішувати, які інновації запроваджувати, щоб отримувати економічний ефект. І це на сьогодні важливо й для України.

Гейць В. вважає, що основною інституційною обумовленістю саме такого напряму прискорення інноваційного оновлення економіки України є створення умов для формування інститутів розвитку компаній, більшість з яких і є представниками малого та середнього бізнесу. Ще однією з характерних ознак інституційної обумовленості прискорення інноваційних процесів в Україні є досягнення – за прикладом багатьох держав країн ЄС – розумних меж збільшення видатків на фінансування науки на рівні 2,5–2,7% ВВП і закріплення цієї норми відповідним законом, а більш перспективним використанням цих ресурсів вбачається дотримання шляху, відповідно до якого пріоритетною стане активізація інститутів розвитку у системі координат державно-приватного партнерства (ДПП), орієнтованого на прискорення інноваційних процесів [4]. Для України, на нашу думку, активізація цих інститутів повинна бути саме у розвитку малого бізнесу, застосовуючи інструменти ДПП.