Філософія. Пантеїзм Джордана Бруно

Філософія. Пантеїзм Джордана Бруно

Джордано Бруно (1548-1600) - представник пізнього Ренесансу, людина мужня, він готовий у своїх міркуваннях до крайніх висновків. Права людини для Джордано Бруно - поза всякими обмеженнями. Він розвиває філософські уявлення Миколи Кузанського (Ніколаус Кребс, один із найвидатніших філософів епохи Відродження, кардинал римської католицької церкви, теолог, ну раптом чел запитає, то шоб не губилися) та астрономічні погляди Коперника.

Дж. Бруно прагне продумати ідею Бога у світлі нових даних. Слідом за Кузанським він вважає, що існуючі у світі протилежності збігаються. Збігаючись один з одним, вони можуть бути ні чим іншим, як абсолютною тотожністю. Бог і є ця абсолютна тотожність, світове ціле, яке скрізь і ніде. Безглуздо уявляти Бога як щось ізольоване, він є світове ціле. Джордано Бруно – пантеїст. Отож, Пантеїзм - вчення, що ототожнює Бога зі світовим цілим. "Пантеїзм" = "пан" (все) + "теос" (Бог).

Якщо Бог - це світове ціле, то нерозумно шукати джерело руху поза межами світу, він міститься у самому світі, у всіх його складових частинах, у мінімумі. Матерія є зовсім не потенціалом, вона є буття, що само і рухається. У світовому цілому збігаються світова душа та світовий розум. Мислення також є рух. Весь світ постає як щось живе.

Коперник довів, що Земля рухається навколо Сонця, вона всупереч античним та середньовічним уявленням не є центром Всесвіту. Небо як щось досягнуте відсутнє, отже, як пізніше скаже Гегель, світ ніде не забитий дошками. Простір нескінченний. Мабуть, воно містить не тільки наш світ, але ще й безліч інших світів. Нескінченному простору відповідає нескінченна кількість світів - така логіка Дж. Бруно. Сучасний вчений із такою логікою навряд чи погодиться.

Пантеїзм Дж.Бруно не стримується ні античними, ні середньовічними, ні навіть принципами доби Відродження. Дж. Бруно прагне звеличити особистість, героїчну особистість, а робить це через пантеїзм. Від типового для епохи Відродження особистісно-матеріального розуміння світу Дж. Бруно переходить до філософії, в центрі уваги якої виявиться людина, яка розуміє і максимально діяльна. Це вже новий перехід від філософії доби Відродження до філософії Нового часу.

Процес пізнання за Дж. Бруно:

Пізнання – це процес досягнення істини. Розум ґрунтується на експерименті, за допомогою нього можна пізнати істину (Бога).

Пізнання єдності світу, на переконання Джордано Бруно, є головною метою пізнання взагалі. «Ті філософи, – пише він, – які знайшли цю єдність, знайшли собі в подруги мудрість». Продовжує: «Мудрість, істина, єдність фактично є однією і тією ж річчю».

Самі способи пізнання і їх взаємовідношення, Бруно визначає так само, як і Микола Кузанський: плотське пізнання (sensus) служить основою розсудливого пізнання (ratio), яке, у свою чергу, є фундаментом розумного або інтелектуального пізнання (intellectus). Правда, Бруно додає набагато менше значення плотському пізнанню, зате він вірив в нескінченні можливості розуму.