Філософія Е. Фромма

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ  І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРЬКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  БУДІВНИЦТВА  ТА  АРХІТЕКТУРИ

АРХІТЕКТУРНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра Основ Архітектури

Ессе

Філософія Е. Фромма

Виконали: ст. гр. А-46

Білецька Марина, Депарма Вероніка

Керівник:

Хороян Наталія Петрівна

Харків 2018

Білецька Марина Філософія Е. Фромма «Мати чи бути?»

Введення

Еріх Фромм - видатний німецький філософ і психоаналітик, - у своїй роботі «Мати чи бути» протиставляє друг друга такі форми існування людини, як володіння і буття. На погляд автора єдино вірне існування є за принципом буття і розкриває його сутність, протиставляючи на різних прикладах модусу володіння. Спробую у данному ессе проаналізувати роботу і зробити власні висновки.

        
Книга Еріха Фромма «Мати чи бути?» одна з філософських спроб проаналізувати життя, сутність людини, її спрямованість. Він висуває два основних поняття «Мати» та «Бути», де перше виступає характеристикою Людини негативної, обмеженої, а друге позитивною, розвиненої. Ці два поняття розглядаються з усіх аспектів людського існування: відношення до віри, стосунки в сім’ї, з друзями, речей, побуту, життя взагалі.

Розглянемо, який сенс вкладає автор в ці поняття.

 «Володіння й буття – це два основних способи існування людини, і їхньою потужністю зумовлені відмінності в людських характерах та різні соціальні типи» [1. с.28] Відповідно, модус володіння передбачає жагу до накопичення й володіння різних цінностей, як матеріальних так і нематеріальних. Модус володіння, (або настанова «мати») передбачає загальне ставлення до речей (в широкому розумінні), в умовах якого ці речі можна здобувати, володіти ними, та мати з них користь. Це певний тип мислення людини, коли все зосереджується на накопиченні: накопичення вражень, друзів, знань.

Фромм виділяє такий спосіб існування, як патологію, як ознаку хворого суспільства. Люди, які керуються цією ціннісною орієнтацією завжди прагнуть щось мати. Тобто можна сказати, що той, хто нічого не має, нічого собою не становить. Людина визначається тим, чим вона володіє. Проте мова не йде лише про володіння матеріальними благами, в цьому значенні володіти можна знанням, авторитетом, вірою тощо. Приклад, модусу володіння щодо нашого навчання: студенти, які живуть за принципом володіння, можуть слухати лекцію, сприймати слова, розуміти логіку побудови речень і їхній зміст, зрештою, законспектувати до нотатника кожне слово, сказане лектором, потім завчити занотований текст і таким чином скласти іспит. Зміст лекцій не стає частиною їхньої власної системи мислення, не розширює, не збагачує її. Такі студенти просто трансформують слова, почуті на лекції. Студент і зміст лекції так і лишаються чужими один одному, хіба що студент стає власником колекції чиїхось висловлювань (щойно сформульованих або запозичених з інших джерел).

Ті студенти, для котрих принцип володіння є домінуючим, мають на меті триматися того, що вони «вивчали», чи то твердо покладаючись на власну пам’ять, чи дбайливо зберігати свої записи. Вони не намагаються створювати чи вигадувати щось нове. Насправді ж свіжі думки або ідеї стосовно чого б то не було навіюють особам такого типу великий неспокій, бо все нове змушує їх сумніватися в тій фіксованій сумі знань, якою вони оволоділи.  [1. с.42]. Та чи можливо не пройти цей етап, накопичення матеріалу, так чи інакше це початкова сходинка до розуміння суті, аналітичного мислення (про що можна думати, нічого не знаючи). Але важливим є саме наявність переходу, бо якщо людина, що орієнтується на цінність володіння («мати») втратить все те, чим вона володіє цю колекцію знань— вона «зникне», стане «ніким», бо вона ототожнює себе з тим, чим вона володіє, така людина втратить будь-який свій статус.