Концепції елітаризму

У статті розглядаються класичні зарубіжні концепції еліт, окреслюються межі застосування поняття “політична еліта” та співвідносення його з “політичним класом”. Також охарактеризовано ціннісний (меритократичний) та функціональний (альтиметричний) підходи до трактування політичної еліти; ”техноструктуру” та “новий клас”.

Ключові слова: політична еліта, політичний клас, мерітократія, техноструктура

Попередні зауваження. ХХІ століття ─ період соціальної трансформації, численних моделей політичного розвитку та різних підходів до трактування історії. Владні відносини відігравали роль стратифікації та класоутворення протягом всієї історії людського суспільства.

Значний внесок еліт у розвиток суспільства. Саме еліти породжують і затверджують норми, цінності, культуру. Влада еліти вкорінена у сукупності ідей та ідеологій, які притаманні тій чи іншій епосі. Особисті здібності еліти дозволяють їй посідати стратегічні позиції в структурах влади і ефективно діяти для втілення ідей та ідеологій, які вона сповідує. Еліта певною мірою є дзеркалом епохи, її багатством. Так мало б бути...

У сучасній політології відбувається широка дискусія про рушійні сили суспільства та його соціальну структуру, наявність в Україні політичної еліти, її здатності (чи нездатності) як соціальної верстви до загальнонаціональної відповідальності за розвиток країни. У процесі становлення (з 1991 р.) української державності і формування політичної еліти важливе місце належить вивченню історичного досвіду, а саме − проблемі визначення понять.

Останніми роками у науковій літературі розгортаються цікаві дискусії щодо визначення поняття «політична еліта». Критеріїв відбору претендентів до групи, що може бути названа «політичною елітою», з одного боку існує значна кількість, з іншого ─ всі вони такі суперечливі, що за бажанням наповнення поняття може постійно змінюватися як за змістом, так і за масштабами. Окрім того, нечіткість підстав, за якими дають визначення, зумовлює ситуацію, коли різними найменуваннями користуються для позначення того самого концепту, і різні концепти позначають тим самим найменуванням. Всі, хто долучається до вивчення еліти, інтуїтивно розуміють, про що йдеться, але згодом неминуче виникають розбіжності, з’являється цілий спектр думок та точок зору, почасти діаметрально протилежних [1].

Можливо, ці вади не є випадковими на даному етапі розвитку як самого суспільства, так і теорії. Завдяки «приблизності» поняття «еліти» вживають там, де наразі потрібне поглиблення теорії, конкретизація знання. Але відповідних підходів, які б відповідали у такому значенні слова науковим вимогам, ще не вироблено. Беручи до уваги дані обставини, все ж ризикнемо окреслити межі застосування поняття «політична еліта», співвіднести його з поняттям «політичний клас», «владна еліта», «управляюча еліта», «правляча еліта».

Як відомо, термін «еліта» походить від латинського «eligere” – вибирати, яке згодом трансформувалося у французьке “elite” ─ найкращий, добірний, обраний. Починаючи з XVII ст., він вживався для позначення товарів найвищої якості, а згодом і для найменування “обраних людей”, перш за все ― аристократії. У Великій Британії цей термін почав застосовуватися до найвищих соціальних груп в системі соціальної ієрархії. Через певний час поняття почали застосовувати у генетиці, біології та інших природничих науках.

У політології “елітою” називають осіб, які отримали найвищу оцінку у галузі їх діяльності. “Еліта політична” ― самостійна, небагаточисельна та, яка володіє особливими якостями соціальна група, яка має вищий соціальний статус і яка бере безпосередню участь у здійсненні рішень, що пов’язані з використанням політичної влади” [2].

У розвинутих суспільствах еліта виконує дві функції:

• управління