Емпiричний пiдхiд до визначення науки

УДК 101/043.2

Вилущак Анна Володимирівна

Національний авіаційний університет, Київ

ЕМПІРИЧНИЙ ПІДХІД ДО ВИЗНАЧЕННЯ НАУКИ

Емпіричний підхід - це науковий метод, який базується на спостереженні, дослідах та експериментах. Він є дуже важливим для розвитку науки, оскільки дозволяє науковцям зрозуміти світ навколо нас та розв'язати наукові проблеми.

Однією з головних переваг емпіричного підходу є те, що він базується на фактах та даних, які можуть бути перевірені емпіричними методами. Це означає, що наука не будується на припущеннях і теоріях, а на реальних даних, отриманих у результаті досліджень та експериментів. Це робить емпіричний підхід одним з найбільш надійних методів у науці.

Історія емпіричного підходу в науці нараховує вже тисячоліття. Ще в античні часи грецькі філософи використовували спостереження та експерименти для розв'язання наукових проблем. Одним з перших науковців, який використовував емпіричний підхід, був Арістотель, який проводив спостереження над живою та неживою природою. У середині 16 століття український науковець та філософ Григорій Сковорода запропонував емпіричний підхід до науки в своєму творі "Розмова про природу людини".

Проте, справжній розквіт емпіричного підходу настав у 17-18 століттях, коли наукові відкриття Френсіса Бекона, Галілео Галілея та Ісаака Ньютона засновані на експериментах та спостереженнях. Френсіс Бекон, відомий англійський науковець та філософ, вважав, що наука повинна базуватись на спостереженнях, а не на філософських розмірках. Ісаак Ньютон використовував експериментальний метод для своїх відкриттів у фізиці та математиці.