Вивчення психології особистості потерпілого

Контрольна робота

з предмету: Юридична психологія

на тему: Вивчення психології особистості потерпілого

Зміст

Вступ        3

1. Психологічна характеристика потерпілого        4

2. Дослідження індивідуально-психологічних рис потерпілого        7

3. Методика психологічного дослідження особистості потерпілого        9

Висновки        12

Список використаних джерел        13

Вступ

Актуальність теми дослідження. Психологічна наука вивчає особистість потерпілого, чинники формування його особистості, поведінку до вчинення злочину, у момент вчинення і після вчинення злочину, а також розробляє практичні рекомендації, які стосуються допиту потерпілого.  

Об’єктом дослідження під час використання спеціальних психологічних знань є  психічні вияви  людини,  що  не  виходять  за  межі норми. З допомогою використання спеціальних психологічних знань можна одержати дані, що дають змогу зрозуміти і правильно оцінити особливості психічної діяльності та поведінки людей. А  це має значення  для висновків правового характеру.

Тема дослідження є досить актуальною. Адже вивчення психології особистості потерпілого дає відповіді на ряд питань, які турбують суспільство в цілому та правознавців зокрема. Використання психологічних даних про нього робить процесуальні дії більш цілеспрямованими, законними і об`єктивними, допомагає встановити справжні причини та умови вчинення злочину, уникнути судових помилок, отримати повну та об’єктивну інформацію про злочин і розробити на цій основі комплекс профілактичних заходів.

Метою дослідження є розгляд особливостей вивчення психології особистості потерпілого з погляду юридичної психології.

Для досягнення мети дослідження були поставлені такі завдання:

• розкрити психологічну характеристику потерпілого;
• окреслити дослідження індивідуально-психологічних рис потерпілого;
• висвітлити методику психологічного дослідження особистості потерпілого.

1. Психологічна характеристика потерпілого

Потерпілий — особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Тому його психологічні стани можуть визначатися «обвинувальним» ухилом, перебільшенням збитку і вини обвинуваченого [4, с. 84]. Почуття потерпілого можуть бути пов’язані з депресією, соромом, образою тощо. У переважній більшості випадків потерпілі відчувають тривогу, страх перед можливою помстою злочинця.

У структурі особистості потерпілого виділяють: можливості, властивості та спрямування. До можливостей відносять рівень розвитку  пізнавально-емоційних, чуттєво-вольових психічних процесів, загальні здібності, ступінь розвитку пам’яті. Властивості особистості потерпілого характеризуються темпераментом, характером і спеціальними здібностями. Спрямування проявляється у формуванні його мети, яку він ставить перед собою, прагнень, мотивів, відповідно до яких він діє.  

Особистості потерпілого притаманні такі психологічні характеристики:  

• самооцінка - охоплює його оцінку щодо самого себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей, внаслідок вчиненого злочину вона може бути і неадекватною, на відміну від адекватної до моменту його вчинення. Неадекватна самооцінка теж може бути завищеною або заниженою, що часто спричиняє до розвитку комплексу неповноцінності, стійкої невпевненості;
• самоповага - визначає відношення потерпілого до того, на що він претендує і є компонентом свідомості, в якому відображається бережливе і шанобливе ставлення до власного я, ступінь піклування про себе. Після вчинення злочину потерпілому необхідно для збереження самоповаги виявляти більшу активність для досягнення поставлених перед собою прагнень або знизити рівень домагань з метою недопущення внутрішнього психологічного конфлікту із власним я;
• характер, у якому знаходять вираз суспільно-історичні умови життя потерпілого, спрямованість його виховання, він є своєрідним виразом індивідуальних рис людини, що формуються в процесі її розвитку, під впливом умов виховання та проявляється у поведінці. До структури характеру потерпілого входять: ставлення до суспільства, людей, соціально-етичних цінностей, себе самого, праці, матеріальних речей;
• емоції виступають вираженням і регулятором активності потерпілого, свідчать про значення того чи іншого явища для нього і регулюють загальну спрямованість та динаміку його поведінки [3, с. 118]. Якщо контроль потерпілого над своїми емоціями у момент заподіяння злочину буде несвоєчасним, то рішення, прийняте в даній ситуації, буде запізнілим і не матиме необхідної ефективності та доцільності;
• переконання – система мотивів потерпілого, що спонукають його діяти відповідно до власних поглядів і принципів, його підґрунтя становлять знання, які для людини є істинними, незаперечними, в яких вона не має сумніву. Особливість переконань полягає в тому, що в них знання постають в єдності з моральними й естетичними почуттями, інтелектом особистості;
• переживання потерпілого є  проявом  його почуттів, співвідношення їх із предметом чи особою, які їх викликають. Ступінь усвідомлення переживань внаслідок учиненого злочину в потерпілого спочатку може бути досить високим. При першому розумінні завданої шкоди у нього знаходять прояв симптоми людини, яка зіткнулася з неочікуваною і тяжкою в моральному плані втратою, розвивається апатія, дипресія, упадок духу, приступи гніву, знижується самооцінка, загострюється відчуття небезпеки, втрачається довіра до навколишніх людей. Часто він залишається сам на сам зі своїм нещастям, що призводить до трагедій. Внаслідок переживання внутрішній світ людей зазнає суттєвих змін, внаслідок чого формується «комплекс потерпілого».  

За загальним правилом, потерпілий від злочину переживає його наслідки у формі трьох основних психологічних стадій : реакція на злочин і її розвиток, усвідомлення завданої шкоди та пошук виходу. Для першої стадії характерний шок, для другої – розпач, гнів, а на третій – потерпілий витісняє спричинену йому психологічну шкоду та спрямовує свою енергію на інші види діяльності.

Потерпілий (жертва) проходить три психологічні кризи, цикли після вчинення злочину:

• криза особистості, де він намагається зрозуміти чому саме з ним сталося нещастя, що ж він за людина, чи є господарем свого життя;
• криза взаємовідносин, де актуальними стають питання довіри до близьких, друзів, навколишнього оточення;
• криза розуміння, переосмислення матеріальних і духовних цінностей суспільства [6, с.115].

Тому вкрай необхідно доводити до відома потерпілому, що йому завдана шкода, але це не повинно було статися саме з ним, що він цього не заслуговуєте, у цьому немає його вини.