Основні підходи до періодизації дорослості. Критерії виділення циклів, фаз та етапів психічного розвитку дорослого

Основні підходи до періодизації дорослості. Критерії виділення циклів, фаз та етапів психічного розвитку дорослого

ЗМІСТ

ВСТУП        3

1.        Основні підходи до періодизації дорослості        4

2.        Критерії виділення циклів, фаз та етапів психічного розвитку дорослого        6

3.        Особливості детермінації психічного розвитку та особливості змісту й динаміки змін в умовах кризового суспільства        8

ВИСНОВКИ        11

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ        13

ВСТУП

Метаморфози сучасного суспільства значною мірою надають вплив на розвиток особистості людини, впливають на систему її відносин та ціннісних орієнтацій, визначаючи особливості її розвитку за умов невизначеності та мінливої соціальної реальності. Проблему вивчення дорослості розглядають в основному контексті вивчення молодіжної проблематики.

З цим періодом пов'язується сензитивність у сприйнятті та реалізації різних можливостей розвитку, становлення нових форм саморегуляції, підвищення вимог до адаптації в умовах світу, що ускладнюються.

Особистісна дорослість допомагає людині більш ефективно вирішувати життєві завдання. Вона характеризує особистість дорослої людини як цілісну, динамічну, принципово незавершену систему, як таку, що розвивається нерівномірно та гетерохронно.

Більшість авторів досліджень відзначають складність та множинність визначення зрілості особистості, що веде за собою неоднозначність ключових параметрів.

У психологічній науці найважливішим, але, водночас, і найбільш складним і менш дослідженим з усіх аспектів дорослості, визнання багатьох авторів, є особистісна дорослість. Тому дана проблема визначила актуальність нашого дослідження.

1. Основні підходи до періодизації дорослості

Існують різні підходи до виділення періодів дорослості (зрілості). Межі визначення вікових періодів зрілості не мають досить чітких рамок. Так, Г. Крайг виділяє ранню зрілість (20-40 років), середню зрілість (40-60 років), пізню (60 і більше років) [29]. Еріксон дорослість ділить на стадії: рання зрілість, що називається шостою стадією життєвого циклу (20-25 років), середня зрілість, припадає на сьому стадію життєвого циклу (26-64 років) та завершальний етап зрілості - пізній (65 років і більше) [1].

Цикл зрілості за Д. Бромлеєм  складається з чотирьох вікових стадій:

• рання дорослість (21-25 років),
• середня зрілість (25-40 років),
• пізня зрілість (40-55 років)
• передпенсійний вік (55-65 років).

Періодизація зрілості Дж. Біррена (1980) так само як і у Г. Крайга розділена на три фази:

• рання зрілість (17-25 років),
• середня зрілість (25-50 років),
• пізня зрілість (50-75 років) [58].

З дещо іншими віковими межами, ніж у Дж. Біррена, Б. Г. Ананьєв виділяє так само три стадії зрілості:

• рання зрілість (18-25 років),
• середня зрілість (26-46 років),
• пізня зрілість (47-60 років) [2].

Є. П. Ільїн вважає, що розширення вікових кордонів періодів зрілості, можливо, обумовлено збільшенням тривалості життя людей останні десятиліття [21].

Спираючись на періодизацію Б. Г. Ананьєва, Є. П. Ільїн дає лаконічну характеристику вікових етапів дорослості (зрілості):

Рання зрілість - період початку зрілості, в якому відбувається досягнення вершини біологічного дозрівання організму людини. Для молодих людей цього вікового етапу зрілості характерний життєвий оптимізм, прикладання на себе нових соціальних ролей, автономія від батьків, прояв активної громадянської позиції, планування та побудова своєї майбутньої особистої та професійної траєкторії. Загалом, максимальна включеність до своєї активної життєвої діяльності.

Середня зрілість – це період вважається сенситивним у плані самореалізації, так як з одного боку людина досягає найвищої точки в професійної та творчої діяльності, а з іншого – у значної частини дорослих цей період знаменується «початком кінця», який характеризується зниженням життєвої активності. Є. П. Ільїн називає цей період поколінням керівників, уяких виникає потреба у передачі свого професійного досвіду, знань та умінь покоління майбутнього. У той же час люди цієї вікової категорії можуть бути сильно стурбовані питаннями своїх нереалізованих можливостей. Це може супроводжуватись творчою стагнацією на тлі думок про швидкоплинність часу і, внаслідок чого, невеликі шанси реалізувати задумане.