Засвоєння арт-терапевтичних технік як чинник позитивної соціалізації дошкільників

Засвоєння  арт-терапевтичних технік як

 чинник  позитивної  соціалізації  дошкільників

Н.І. Манчук, магістрантка кафедри

початкової освіти та соціальної педагогіки

(наук. кер. - проф. Кічук Н.В.)

         Дошкільне дитинство – важливий  і  специфічний  етап  соціалізації  особистості.(А.Бочуш, І. Звєрєва, С. Харченко та ін.).

        Вивчення і  аналіз  своєрідності   цього процесу дозволяє стверджувати, що попри наявності фундаментальних досліджень  що до  формувального впливу  певних  чинників (насамперед гри, трудової діяльності, дозвілля тощо), на ---- дитини дошкільного віку недостатньо вивченим залишається такий  спектр питань: що саме передбачає позитивна соціалізація дитини на етапі ії  дошкільного  дитинства, а також яким слід уважати ресурси  життєдіяльності  дитини у цьому віці  в аспекті ії успішного  входження  в соціум? Саме це й ----  предмет нашої  дослідницької  уваги.

       Насамиперед  зауважими  на тому, що у контексті _____ наук. З давних – давен вивчалося  різні аспекти проблеми соціалізації особистості. Науковці різних  предметних галузей (І.Зязун - філософія;  І.Бех – психологія; І.Кон – соціологія; Н.Лавриченко – педагогіка та ін.) нині дійшли згоди що, соціалізація (від лат. Socialis — суспільний) — історично зумовлений процес розвитку особистості, надання та засвоєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, що притаманні певному суспільству. Це процес послідовного входження індивіда в суспільне життя, що супроводжується засвоєнням та відтворенням соціального досвіду, внаслідок взаємодії людини зі стихійними та цілеспрямовано створюваними умовами життя на всіх її вікових етапах.

        У процесі соціалізації формуються соціальні якості, цінності, знання, навички людини. Крім того, відбувається перетворення природжених, природних рис, а також засвоєння людиною елементів культури, соціальних норм та цінностей, які існують у суспільстві.

        Соціалізація відбувається у взаємодії особистості з величезною кількістю різних умов та впливів середовища, які називають факторами соціалізації. Серед них виокремлюють мегафактори (космос, планета, світ); макрофактори (країна, етнос, суспільство, держава); мезофактори (тип поселення, засоби масової інформації, субкультури); мікрофактори (сім'я, сусідство, групи однолітків, виховні організації).

      В соціалізаційній проблематиці нині навіть розрізняють певні напрями. Перший соціально-філософський - відображений у працях С.Батеніна, В.Москаленко, А.Харчева та інших. У межах соціально-філософських концепцій соціалізації смислотворчі поняття це збереження стабілізація суспільних відносин при їх засвоєнні, а також активний комунікативний вплив, у процесі якого відбувається апробація різноманітних соціальних ролей і формується автентичне соціальне „Я".

      Другий соціально-психологічний: у його розробці брали участь Г.Андрєєва, Н.Андрєєнкова, С.Бєлічева, Я.Коломінський, І.Кон, О.Леонтьєв, М.Лукашевич, Р.Немов, А.Петровський та інші. Тут соціально-психологічні аспекти соціалізації означені в площині включення індивіда в різноманітні суспільні відносини, засвоєння й відтворення соціального досвіду і зв'язків, активного перетворення середовища.

     Третій соціально-педагогічний, представники якого Б.Бім-Бад, В.Бочарова, Ю.Василькова, Б.Вульфов, Н.Лавриченко, І.Звєрєва, Н.Заверико, О.Мудрик, С.Савченко та інші. Особливість цього підходу - намагання розглядати соціалізацію як процес, який відображає хід соціального формування особистості в конкретному соціокультурному середовищі як формування конкретного соціального типу. У цьому випадку соціалізація це надзвичайно складний і багатофакторний процес набуття індивідом людських властивостей і якостей, направленість яких визначає конкретна соціальна ситуація. З позицій соціально-педагогічного підходу важливо враховувати, що в ході соціалізації особистість активно бере участь у процесах самопере-творення, які проходять на тлі соціокультурного середовища, що змінюється. Ступінь її' участі в цих змінах визначає темпи соціалізації, а спрямованість залежить від їхньої соціальної значущості. По суті, особистість тільки на перших етапах розвитку обмежена рамками первісного соціуму, згодом ідуть активні процеси його розширення, пошуку свого місця в ньому, корекції відносин, самоорганізації індивідуального простору.[1., C.16-19]