Наукові інтереси Валерія Шевчука

Наукові інтереси Валерія Шевчука

В історії регіонального літературознавства народу є імена,  які ми свято бережемо у своїй пам’яті і які з великою любов’ю та повагою передаються з покоління в покоління. Є таке ім’я і у Житомирщини –  Шевчук Валерій Олександрович. Це не лише письменник, який займає важливе місце на літературній карті, але й літературознавець, філософ і знавець фольклору. Валерій Шевчук - письменник з філософською та психологічною спрямованістю, який творчо працює у різних часових вимірах національної історії, культури, літератури, релігії, у художньо-стилістичних творах, починаючи від готики й бароко, закінчуючи неореалізмом, різними проявами модерної та постмодерної думки, неодномірно переплітаючи традицію наративу, що починається в міфах, різновидах фольклору з найсучаснішими формами вираження людини та світу. Наснажений епохою Бароко, він простежив і розвиток української літератури в її епічному, ліричному та драматичному розмаїтті, переклав тисячі зразків староукраїнської поезії, повернув читачам козацького історіографа Самійла Величка і т. ін., витворив оригінальний епос і драматургію.

Валерій Шевчук - автор близько 500 наукових і публіцистичних статей з історії літератури, дослідник і перекладач творів давньоукраїнської літератури сучасною українською мовою. Також він працює над актуалізацією старокиївської літературної тематики та літератури середньої доби (роман «На полі смиренному», роман-есей «Мисленне дерево», упорядкування в перекладах на сучасну літературну мову збірки любовної лірики 16 – 19 століть( «Пісні Купідона»),  «Літопис Самійла Величка» у журналі «Київ» 1986 – 87, та інше. У творчості митця умовно можна було б виділити три основні напрямки: історична проза, яку сам автор називає історичною фантастикою, твори на сучасну тематику та  літературознавчі розвідки. Число три – визначальне у творчій долі митця, такі три свої творчі шляхи визначає і сам письменник.  У своїх роботах  В. Шевчук глибоко занурюється в історію української літератури, особливо у філософію та естетику бароко. Величезний вплив на творчість Шевчука мають також ідеї Григорія Сковороди. Автор шукає натхнення у словʼянській міфології та у фольклорі. Створена ним література залишається водночас універсальною та суто українською, вона нерозривно пов’язана з минулим та сьогоденням України, з її традиціями, історією, менталітетом, естетичним чуттям, розумінням людини її місця у світі. Звертаючись до часу давнього чи новітнього, фантазуючи або передаючи реалістичні картини буття, В. Шевчук розкриває внутрішній світ людини, шукає естетичновиражальні засоби для показу її зв’язку із соціумом. Його наукові дослідження також позначені прагненням визначити роль і місце людини в культурному просторі певної доби. Шевчук,за його ж словами, лишав власний відбір естетичних цінностей давньої української літератури – пам’ятки, які можуть бути цікаві для сучасного сприймання. З-поміж них: “Аполлонова лютня: Київські поети ХVІІ–ХVІІІ ст.” , “Пісні Купідона. Любовна поезія на Україні в ХVІ–поч. ХІХ ст.”, “Антологія української поезії ХІ–ХVІІІ ст.”, «Марсове поле. Героїчна поезія на Україні в Х – поч. ХІХ ст.» (1988–1989)  це ті книги, які містили твори, що їх упорядкував, прокоментував і переклав літератор. А ще переклади з давньоукраїнської прози, у тому числі й спадщини Івана Вишенського. Величним науковим досягненням стала «Муза Роксоланська» й «Українська література ХVІ–ХVІІІ століть». Ці дослідження ще раз підтвердили глибинне проникнення Шевчука в культурний пласт доби бароко.  Історичні параболи, як ще називають дослідники твори В. Шевчука на історичну тематику («У пащу Дракона», «Біс плоті», «Закон зла (Загублена у часі)» та ін.), вбирають в себе поетику фантастичного, демонічного, містичного, готичного, мають всі ознаки необароковості та постмодерністського письма.  На науковій стезі Шевчук є своєрідним митцем слова, поборником національного розвою, утверджувачем українства та українськості, що можна довести його численними працями (статтями, монографіями, розмислами, нарисами : (стаття, що стосується  «Історії Русів», історична монографія «Суспільно-історична думка в Україні XVI – XVIII століття»  (Результат роботи над над чотирнадцятитомним корпусом пам’яток «Суспільно-політична думка в Україні за тисячу років», ініційованим Тарасом Гунчаком),  перший том двотомника «Козацька держава як ідея» та інші.