Essays.club - Получите бесплатные рефераты, курсовые работы и научные статьи
Поиск

«Заповіт» Ф.Війона як унікальне явище у середньовічній літературі

Автор:   •  Январь 4, 2019  •  Курсовая работа  •  6,438 Слов (26 Страниц)  •  93 Просмотры

Страница 1 из 26

Вступ.

1. Розвиток світської літератури в період зрілого середньовіччя.

2. Співвіднесеність ліричного героя із авторським «Я» в поемі Ф.Війона «Заповіт».

2.1. Автобіографічність поезії Війона

2.2. Специфіка пародії та іронічної гри в поемі Ф.Війона «Заповіт»

2.3. Ліричний герой як одна із форм вираження світоглядної позиції автора.

3. «Заповіт» Ф.Війона як унікальне явище у середньовічній літературі.

Висновок.

Список використаної літератури

Вступ.

Франсуа Війон жив наприкінці епохи (12 -15 сторіч), яку прийнято називати зрілим або високим середньовіччям. Його творчість тісно пов’язана з поезією того часу: вона вбирає всі найважливіші риси тогочасної лірики і в той же час побудована в різкій полеміці з нею. Полеміку породжував характер поезії, а найголовнішою її особливістю на відміну від сучасної лірики було те, що поезія не служила самовираженню особистості. Це була поезія стійких тем, сюжетів, форм і формул, які постійно повторювалися, поезія, яка повністю підкорялася канону.

Приміром для середньовічної  лірики характерні такі жанри : рондо, балада, королівська пісня, віреле. Поет не створював форму свого твору, скоріше навпаки, форма диктувала поетові способи поетичної експресії. Він був скоріше не творцем, а майстром, який мав оволодіти до витонченості розробленою технікою, вміти викласти будь-яку тему мовою жанру, який він обрав. Більш того, теми середньовічної поезії були своєрідно фіксованими. Існував досить обмежений перелік сюжетів, котрі переходили із твору у твір, від поета до поета, з покоління у покоління. З посеред них можна виділити наступні : хитрощі і витівки жінок, незгоди ошуканих чоловіків, походеньки монахів, суперечки тіла з душею, тема тлінності всього живого, тема долі, возвеличення Богоматері.

Середньовічна поезія не тільки мала перелік сюжетів, але і перелік канонів і формул на кожен випадок, що входив у сферу літературного зображення. Поет завчасно знав із яких компонентів повинна складатися той чи інший сюжет і як повинен поводитися той чи інший персонаж відповідно до свого звання. Віку чи соціального статусу. І снував канон опису пап та імператорів. Купців та віл ланів, юнаків та дівчат, старих людей, красенів та потвор.

В 14 сторіччі кароока брюнетка мала не дивуватися, а радіти, якщо поет зображав її у вигляді блондинки з блакитними очима: це означало, що поет удостоїв її честі, підвівши її зовнішність під загальноприйнятий канон краси.

Таким чином, поезія епохи середньовіччя посилалася не на конкретний досвід і не на емпіричні факти дійсності, а на представлене в традиції уявлення про ці факти, на готовий культурний код, який був однаково відомий як поету, так і його аудиторії.

Що стосується ліричної поезії, то найбільше в ній вражає образ самого ліричного героя. Йому притаманний наївний характер, що зображений в одній площині, зовсім відсутня психологічна глибина і перспектива, а також відсутнє розмежування між інтимним «Я» поета і його зовнішнім проявом. Середньовічний поет, ніби то не здогадується про неповторність власних почуттів і переживань . Він зображає їх такими, як прийнято зображувати. Він бачить очима канонів не лише дійсність, яку зображує, але й самого себе. І справа тут полягає , звичайно  ж не в удаваній шаблонності мислення і почуттів людей епохи середньовіччя, а в їх упевненості, що багатовікова традиція розробила найкращі форми для вираження будь-якого стану чи пориву душі.

1.

        Французька поезія зрілого середньовіччя являла собою нібито систему дзеркал, коли кожен автор бачив дійсність очима іншого автора, а в решті решт – очима канону.

        З іншого боку всі жанри, сюжети і образи середньовічної поезії були об’єктом постійного пародіювання, яке в свою чергу було частиноє всеохоплюючої пародійної гри, яку вела з собою середньовічна культура в цілому. Який же характер цієї гри?

        По перше, для середньовічної пародії немає заборонених тем. В першу чергу з особливим розмахом пародіювалися серйозні явища середньовічної культури – культ, літургія, коли, на приклад діву Марію представляла п’яна босячка, а урочисте богослужіння проводили над багато вбраним віслюком. В розв’язному тоні цитувалися церковні тексти, включаючи Біблію, висміювалися святі, яки надавали непристойних імен, на зразок св.Ковбаска, пародіювалися слова самого Ісуса під час розп’яття, пародіювалась державна влада, двір та судочинство.

...

Скачать:   txt (71.7 Kb)   pdf (221.3 Kb)   docx (38.6 Kb)  
Продолжить читать еще 25 страниц(ы) »
Доступно только на Essays.club