Омонiми як лексичне i стилiстичне явище

ОМОНІМИ ЯК ЛЕКСИЧНЕ І СТИЛІСТИЧНЕ ЯВИЩЕ

У статті проаналізовано поняття «омонімії», представлено класифікацію омонімів за типами, розглянуто стилістичне використання омонімів у текстах різних стилів.

Ключові слова: омонімія, омофони, омографи, омоформи.

Омоніми та їх утворення упродовж тривалого часу є предметом особливого інтересу для вивчення. Омоніми і їх лексичне значення знайшло своє висвітлення в працях А. А. Реформатського, О. Потебні, О. С. Ахманової, В. І. Абаєва, А. І. Смирницького, Ю. О. Карпенка, А. П. Коваля, Л. Булаховського, М. Демського, В. Кононенка, Л. Лисиченка, М. Муравицької, М. Кочергана, І. Олійника. Утворення омонімів у мові відбувається по-різному: внаслідок словотворення, історичної зміни звукового складу слова, запозичення слів, внаслідок розпаду полісемії. Тому, актуальним питанням є встановлення, де закінчуються межі полісемії й починаються границі омонімії. До того ж, мова - явище, яке постійно розвивається і прогресує, словниковий склад української мови постійно змінюється і доповнюється, як наслідок з’являються нові омоніми, які потребують вивчення.

Тому метою наукової розвідки є: розглянути різні типи омонімів на прикладах з художньої літератури, з народної творчості та з усного мовлення.

Джерельною базою дослідження є тексти різних стилів.

На сьогодні словник лінгвістичних термінів подає таке поняття омонімів (грец. homos — однаковий і onyma — ім'я) — слова, які звучать однаково, але мають різні значення. Не слід ототожнювати поняття омонімії і полісемії, вони принципово відрізняються, хоч зовні подібні. Так, наприклад, слово бал — це великий вечір з танцями («Був справжній маскарадний бал, дуже людний і парадний» (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 193); бал — одиниця виміру сили якого-небудь природного явища («З моря дув сильний вітер, не менш як п'ять-шість балів» (Юрій Смолич, Світанок.., 1956, 138); бал — оцінка знань і поведінки учня («Вчився [Валерик] тільки на високі бали» (Гончар, Таврія.., 1957, 53); Всі ці слова є омонімами, адже, хоч вони і мають однаковий звуковий склад, але за своїм значенням нічим не зв’язані. А, наприклад, таке слово, як «політ» є багатозначним, так як усі значення цього слова групуються навколо основного і перебувають з ним у логічному внутрішньому зв’язку (політ — рух, переміщення кого-, чого-небудь у повітрі; політ— авіаційний виліт, рейс з певним завданням.) Отже, полісемія, хоч зовнішньо і схожа на омонімію, проте це різні поняття. Але ці критерії не є основними, тому для розрізнювання полісемії й омонімії використовують зміст слова, співвіднесеність його з дійсністю, наявність внутрішнього семантичного зв'язку.

Традиційно омоніми поділяють на повні й часткові. Повні омоніми або власне омоніми зустрічаються в межах однієї частини мови, їх звуковий склад збігається в усіх граматичних формах: двір - «господарська ділянка» і двір «монарх і його оточення»; ключ – в значенні «від замку» і ключ, тобто «джерело». Неповні омоніми – це слова, що збігаються звучанням не в усіх граматичних формах. Наприклад: студія — «майстерня живописця або скульптора» і студії — «навчання, ретельне вивчення чого-небудь».

Неповні омоніми вчені поділяють на омофони, омоформи, омографи. Розглянемо кожен із вищенаведених типів на прикладах із художньої літератури чи народної творчості.

Омофони (фонетичні омоніми) — це слова, які вимовляються однаково, але мають різні значення й написання. Наприклад, мине (пройде безслідно) і мене (уживається мовцем для називання самого себе); Надія (ім’я) і надія (сподівання); сон це (сон сниться) і сонце (небесне світило). [2, c. 123]. Такі омоніми можемо спостерігати в творчості Л. Геник «Каяння... Вже не сон це… Там, де минуло Сонце...» Або у творчості О. Підсуха «Так і літо мине, Так і осінь мине, І, можливо, мене хтось