Культура- як фундаментальне явище суспільства

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….2
1. Культура – фундаментальне явище суспільства…………………………3

2. Людинотворча сутність культури…………………………………………..5

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..13
ЛІТЕРАТУРА…………………………………………………………………...12

ВСТУП

Культурний устрій людського буття відрізняється від того, який існує в життєвому світі, де конкретна людина як така є смисловим центром. Вона тут має безпосередню дійсність свого буття — на відміну від власне культурного життя, кожен момент якого опосередкований поєднанням з людською сутністю. До того ж життєвий світ засвідчує саме буття людини, тоді як культура окреслює цілеспрямовано створювану дійсність. З погляду культури життєвий світ виглядає лише підґрунтям загальнокультурного процесу, нерозрізненим у собі людським існуванням.

Говорячи про життєвий світ як відмінну від культури змістовність людського буття, ми стикаємося з впливовою теоретичною настановою. З культурного погляду, у просторі людського буття взагалі неможливо будь-що уявити поза культурною визначеністю. Оскільки культура визнається універсальною формою людського буття, то ніщо в світі людини не може з'явитися та існувати інакше, ніж у вигляді культурного факту і явища. Те, що не належить до культури, немовби втрачає право іменуватися «людським»: культурою охоплюється все суще, все поставлене в будь-яке відношення до «людської сутності».

Таким чином, суть культури визначається як певна метафізична ідея. Стає зрозумілим: за межі культури ми виходимо не тоді, коли маємо справу з тим, до чого «не торкалася людська рука», а тоді, коли намагаємося осягнути дійсність інакше, ніж у вигляді «звершення людини у своїй власній визначеності» чи «в осмисленні існування через людську сутність». Відмова від мислення на засадах певної метафізичної ідеї виводить нас за її межі.

1. Культура – фундаментальне явище суспільства.

Культура – фундаментальне явище суспільства. Людство виживає і розвивається завдяки перевазі культури над руйнівними суспільними процесами. Культура формується в процесі історичного опанування людьми ресурсів існування і виявляється гуманізованим досвідом виробництва та засвоєння індивідами створених ними цінностей. У філософській і науковій літературі феномен культури висвітлений досить різнобічно [14; 11; 10; 13; 18]. Насамперед, фахівці звертають увагу на три особливо яскраві риси культури: її людський, ціннісний і штучний характер.             Одна з нагальних потреб формування культури – прагнення людей оцінювати процес і результат власної активності. Постійне оцінювання людиною навколишнього світу, самої себе, своїх дій та наслідків цих дій, визначення критеріїв оцінки та самих оцінок через духовні детермінанти діяльності, а також необхідність здійснювати ціннісний вибір з того, що вчинено та зроблено, становить аксіологічний аспект культури.                                                                 Обов’язковою складовою створення предметності та її засвоєння в культурному аспекті виступає вироблення ціннісного ставлення до такої предметності. Ціннісне ставлення до певної діяльності людей і створених людьми об’єктів є неодмінною умовою залучення людини в культурне поле. Такому ціннісному підходу навчають, такі об’єкти зберігають та відтворюють, ними дорожать, ними можуть захоплюватися, їх аналізують. Водночас, потрібне розуміння того, що наділення ціннісним змістом не цінностей, а антицінностей призводить до створення ієрархії хибних цінностей і прийняття за культуру, по суті, не окультурених або антикультурних форм (наприклад, фашистського режиму). Отже, виробництво, виявлення, засвоєння, зберігання і збільшення цінностей, а також правильне розуміння суб’єктами ціннісного змісту становлять сутнісні та інваріантні якості культури.                                                                         Однак культура перманентно проблемна вже в тому розумінні, що її існування далеко не фатально. Культура проблемна у її постійно незавершеному прояві. Фахівці стверджують, що існують періоди девальвації та переоцінення цінностей в історії. Протягом суспільного життя відбуваються зміни, внаслідок яких те, що ще недавно засуджувалося, стає цінністю, а те, що було особливим, цінним, раптом втрачає цих властивостей. Тому, внаслідок зміни історичних епох, приходу до життя нових поколінь, піднесення потреб людей з поступом історії виникає необхідність з’ясування змістовного сповнення культури, її утвердження у суспільстві[1].         Ідентифікація суб’єктами цінностей є окремим і важливим напрямом духовного життя суспільства. Однак проблемність культури, відносність меж між цінностями і не цінностями, виникнення необхідності для суб’єктів з часом прибігати до паліативів перетворюють ідентифікацію культури на складний, суперечливий процес, що залічуєтсья до факторів культурного творення і постійно існує у суспільстві[2].