Софія Київська як феномен духовної культури та унікальне історико-мистецьке джерело

Софія Київська як феномен духовної культури та унікальне історико-мистецьке джерело

Кожен народ – великий чи малий – творить культуру, яка, сягаючи корінням глибоко  у національний ґрунт, своїми кронами розгалуджується в атмосфері духовних цінностей інших народів.

             Ф. Погребенник, доктор філологічних наук

(з післямови до факсимільно відтвореного  видання: Історія української культури. Видання Івана Тиктора. Львів, 1936-1937рр.)      

Із запровадженням християнства в Давньоруській державі почалося інтенсивне будівництво кам’яних християнських храмів. Техніка будування занесена з країн з кам’янистим ґрунтом (Вірменії та балканських країн), способи кладення фундаментів на дерев’яних підмостках  виявилася неможливими на ґрунтах Києва. В Київській Русі сформувалася власна культура будівництва. Почали використовувати глибокі (на 2-4 метри) фундаменти,  шириною метр і більше, які викладали з двох рядів грубого каміння, залитого своєрідним цементом (так звана «рустика»). Стіни мурували з тонких смуг цегли. Найстаріша цегла тонка, має квадратну форму. Для поліпшення акустики, а, можливо, і для полегшення ваги склепінь, закладали в міжаркадні вітрила (межилучники) глиняні горщики, такі ж горщики закладали і у стіни. Церкви будували кращі будівельники і художники свого часу, використовували технічні і художні досягнення епохи. Прикрашали храми настінними розписами, кам’яним різбленням.  Собор — особливий  статус християнского храма, який надається за особливе його положення. Собором називають кафедральний храм, в якому є  кафедра і де  служить єпіскоп. Сам термін (англ. Cathedral, фр. Cathédrale, нім. Kathedrale) походить від слова «кафедра». Статут собору присвоюється  храму раз и назавжди.  Собор Софія Київська (Церква Примудрості Божої) – кафедральний храм Київської метрополії, резиденція митрополита Руського і головний храм давньоруської держави. Назва собору походить від грецького слова «софія», що в перекладі означає мудрість. Присвячений «мудрості християнського вчення» він стверджував перемогу християнства над язичеством на Русі. В Соборі урочисто відзначали церемонії сходження князів на київський престол, посвячення єкископів, проводили зустріч іноземних послів, а біля собора збиралося київське віче. Перша бібліотека на Русі була відкрита при Софійському соборі.

Споруда Софії Київської  –

найстаріша будівля Києва.

                                                                                                                                                                  Реконструкція первісного вигляду собору

Споруда  собору Святої Софії в Києві була найбільшою будівлею в  Європі часів XI століття, мала синтетичний, центрально-базалічний характер.  Загальна ширина храму — 54,6 м, довжина — 41,7 м, висота до зеніту центральної бані — 28,6 м. Стіни викладені з великих природних каменів -  граніту й рожевого кварциту, що чергуються з рядами плитоподібної цегли.  Мурування виконане на рожевому вапняно-цементному розчині, зовні будівля не була потинькована і побілена, мала  складну гармонійну композицію. Первісно собор був п’ятинавний (традиційний для Візантії) хрестовокупольний храм  із хрещатим підбанним простором та анфіладами бокових нефів (повждовжніх коридорів, у давнину їх було 5), що його оточували, і на східному фасаді завершувалися п’ятьма вівтарними напівкруглими виступами (апсидами), середня нава й апсида була ширша та далі висунута на схід.  П’ятинавний тип доповняли два ряди відкритих галерей: двоповерхова внутрішня й одноповерхова зовнішня (згодом її було надбудовано), утворена рядами підпружних піварок-аркбутанів, а також тринадцять глав (куполів, які поступово збільшувалися від малих по краях  до найбільшого центрального), і символічно зображали Ісуса Христа й дванадцятьох апостолів. Впоперек усіх нав всередині проходив трансепт, на перекресті якого з головною навою підіймалася головна баня на високому підбаннику. Внутрішню конструкцію склепінь і луків, над якими здіймалися бані, підпирало 12 стовпів-пільонів. З тринадцяти глав найбільш оздоблена головна, вона є цетром усього художноього задуму споруди. Із заходу до собору, між зовнішніми галереями, прибудовано дві вежі, в яких широкі двері вели на на другий поверх - полаті.  Дві світлі кімнати на другому поверсі призначалися для князя та його почету. Гармонійність композиції завершують відкриті арки галерей, декоративні ніші, які прикрашають фасади, напівциркулярні арки вікон, дверних пройомів, завершення куполів. Покриті куполи та дах були листовим свинцем. Вдала композиція різномасштабних елементів, які нарощуються знизу вгору й з краю в центр, створює враження грандіозної споруди. В оздобленні значну роль відіграло різьбярство, мозаїки та фрески, виявлено також нове джерело знань – графіті. Внутрішній розпис храму підпорядкований не тільки релігійному канону, а й мав на меті звеличувати державу.