Явище химерності організмів як прояв генетичної мінливості

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

КАФЕДРА БІОТЕХНОЛОГІЇ

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

з дисципліни

"Генетика"

на тему:

"Явище химерності організмів як прояв генетичної мінливості"

Виконала: студентка групи ННІЕБ-303 Самчук Наталія

Перевірив: доцент Петюх Григорій Павлович

Київ 2017

Зміст

Вступ        3

РОЗДІЛ 1. ХИМЕРИЗМ        4

1.1.        Рослинний химеризм, його типи        4

1.2.        Методи створення химер        6

РОЗДІЛ 2. ВИДИ ХИМЕРИЗМУ        12

2.1.Мікрохимеризм        12

2.2. Трансплантаційний химеризм        15

2.3. Лабораторні химери        17

Висновки        19

Список використаної літератури        20

Вступ

Химера— тваринний або рослинний організм, що сполучує в собі клітини, тканини, органи чи частини тіла різних організмів. В основі утворення химери лежить об'єднання клітин, що виникли з різних зигот. Часто химерично побудованими є не цілі організми, а лише їхні окремі органи.

Химери здебільшого утворюються штучним шляхом — при трансплантаціях чи зрощуваннях, але іноді трапляються і в природних умовах, очевидно, як результат вегетативних мутацій.

Існують різні типи химерихму: лабораторний, трансплантацінний, мікрохимеризм.Актуальною дана тема тому що будь-які мутації в організмі вимагають детального вивчення.

РОЗДІЛ 1. ХИМЕРИЗМ

1. Рослинний химеризм, його типи

Вегетативні мутації можуть відбуватися в конусі наростання рослин. При цьому частина тканини, яка розвивається з шару, в якому утворилася мутантна клітина, стане також мутантною, і на рослині буде розвиватися пагін, що містить клітини з різними генотипами. Такі пагони або рослини, які одночасно несуть не змінені і мутаційно змінені тканини, називаються химерами.

Химери можуть виникати не тільки як мутації, але і в результаті щеплення, і тоді така рослина буде складатися з тканин, що належать різним організмам. Їх називають прищеплювальними химерами.
Розрізняють три типи химер :

1) периклінальні, у яких внутрішні тканини оточені одним або декількома шарами клітин, що мають інший генотип;

2) секторіальні, що містять мутантну тканину або тканину іншої рослини у вигляді повного сектора від епідермісу до серцевини;

3) мериклінальні, які мають окремі шари мутантної тканини тільки в одному секторі.

Одна з найбільш відомих прищеплювальних химер - рокитник Адама (Cytisus adami). Її виявив в 1825 р садівник Адам під Парижем в результаті щеплення очок рокитника червоного (Cytisus purpureus) на рокитник звичайний (Laburnum vulgare). З одного прищепленого вічка утворилася гілка, яка поєднувала в собі ознаки обох видів. Зокрема, квітки, що розвиваються на ній, мали брудно-червоне забарвлення, проміжне між жовтим забарвленням квіток рокитника звичайного і червоною — рокитника червоного. Клони, отримані шляхом вегетативного размноження цієї гілки, були розмножені і поширилися в ботанічних садах Західної Європи під назвою рокитник Адама.
Ця рослина являє собою звичайну периклінальну химеру, у якій клітини епідермісу належать рокитнику червоному, а клітини паренхіми — рокитнику звичайному. Незважаючи на те, що тканини зазначених двох видів протягом десятиліть були об'єднані в одній особині, коли брунька розвивалася з внутрішнього шару або коли бічний пагін походив із зовнішнього шару, утворювалися в чистому вигляді гілки відповідно або червоного, або звичайного рокитника. У тих рідкісних випадках, коли рокитник Адама давав насіння, з них виростали типові рослини рокитника звичайного. Ніяких слідів рокитника червоного в насіннєвому поколінні не спостерігали. Цей і всі інші відомі випадки розмноження химер насінням показують, що химерність при статевому розмноженні ніколи не успадковується.