Епiтет в поетичному мовленнi Василя Стуса

ЕПІТЕТ В ПОЕТИЧНОМУ МОВЛЕННІ ВАСИЛЯ СТУСА

У статті висвітлено специфіку тропеїчного вживання образних означень-епітетів у поетичному мовленні Василя Стуса як найхарактерніших образно-художніх засобів.

 Ключові слова: епітет, троп, ад'єктив, синоніми, стилістика, поезія.

Слово в поетичному тексті завжди семантично ускладнене, багатозначне. Це – згусток  думки і душевних переживань. Тому лексичні засоби, використовувані митцем саме в поетичному жанрі, виступають репрезентантом його внутрішнього світу, способу бачення ним об’єктивного світу, що трансформується  через свідомість і душу поета у художній текст.

У поезії слово не можна розглядати як вираження готової думки. За           О. Потебнею, «слово є вираження думки лише настільки, наскільки служить засобом для її створення; внутрішня форма слова – єдиний об’єктивний зміст слова – має значення тільки тому, що видозмінює і удосконалює ті агрегати сприйняття, які застає в душі» [6, с. 83].

В силу такої підсвідомої значущості слова у поезії лексична ознака виступає сильніше, складніше. «Можна сказати, що кожне слово у вірші виступає своєрідним лексичним тоном» [5, с. 18]. Поетичний текст як засіб пізнання внутрішнього світу митця є предметом досліджень [3, с. 27].

 Образний словник поетичного тексту представляє художнє мовомислення певної генерації митців, літературної течії. Впливова сила художнього слова,  як відомо, ґрунтується на образності та переносності. Саме на художньому  осмисленні прикметників і позначився процес їх метафоризації. Особливо  чутливі до цього якісні прикметники, які виявляють велику функціональну активність та створюють витончені та художньо-яскраві видозміни у своїх стилістичних якостях. Майже кожний прикметник з найрізноманітнішою семантикою може виступати у функції епітета-художнього означення.

У функції епітетів найчастіше виступають прикметники, які, відриваючись від свого основного, логічного значення, входять у сферу складного комплексу художньо-осмислених побудов.

Потребами мовного вираження спричинене розширення номінацій ознак об'єктів внаслідок переосмислення фізичних властивостей інших предметів, а саме: різних металів, дорогоцінного каміння, ягід, плодів тощо. Як видно, основою такої смислової деривації виступає асоціація [7, с. 73], зокрема порівняння, що є «універсальною операцією у процесі людського пізнання в цілому» [4, с. 77]. Так, наприклад, у словосполученнях гранатові дерева, янтарний виріб, срібна ложка реалізуються прямі, лексично не зв’язані значення прикметників. Вживаючись у переносному значенні, такі прикметники значно звужують семантичний обсяг відповідних понять, акцентуючи увагу лише на колірних ознаках: янтарна юшка (кольором нагадує янтар). Порівнюються також: пшеничні вуса, срібні скроні, свинцеві хвилі океану, золотий степ.

Трагізм ліричного героя В.Стуса - у протиріччі між його внутрішнім життям і зовнішнім світом, передусім світом суспільним. Цей конфлікт реалізується в предметному світі, пластичності Стусової поезії. Людські відносини і почуття, так тонко передані митцем, часто підкріплені предметними деталями. Для підвищення їх виразності поет використовує епітети. Особлива виразність епітета в Стуса вважається домінантною стильовою якістю його творчості. Епітет стає дієвим засобом відчуження звичних предметів, засобом актуалізації внутрішньої форми слова художнього. Майстерне використання епітета уможливило уникнення авторові ознак уніфікації і невиразності, безликості віршів. Широке використання епітетів у Стусові поезії надає їй неповторності і самобутності. Автор використовує в образній індивідуальній системі такі художні означення, звичайно у поєднанні з іншими метафоричними одиницями, як-от: ясновида любов, велеречиві боги, заможливий порив, обрії незнані, прив’ялий трунок, чудовий та сумний поцілунок, спокійний прибій, глуха зима, цивілізовані каліки, добрий вітер, пещена доля, буйногрива сваволя, грішна врода, високе слово, гнів ро..., високий вогонь, буремний лет, суремна тривога тощо.