Автобіографічні мотиви у ліриці Василя Стуса

Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Інститут української філології та літературної творчості

імені Андрія Малишка

Кафедра української літератури

Автобіографічні мотиви у ліриці Василя Стуса

                               Курсова робота

                                                         з історії української літератури

                                             студентки 207-ВС групи

                                                           Бурячинської Каріни Дмитрівни

                                       Науковий керівник:

                                                     старший викладач кафедри

                                              української літератури

                                                    Поліщук Юлія Вікторівна

Київ – 2015

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І          АВТОБІОГРАФІЗМ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ……………….5

1. Автобіографічна лірика………………………………………….5

РОЗДІЛ ІІ          БІОГРАФІЧНІ ВІДОМОСТІ З ЖИТТЯ ВАСИЛЯ СТУСА....8

             2.1.     Дисидентська діяльність та арешти Василя Стуса…………….8

РОЗДІЛ ІІІ  НЕПОДІЛЬНІСТЬ ПОЕЗІЇ   І ДОЛІ ПИСЬМЕННИКА….....12

             3.1.     Зв'язок життєвої долі В. Стуса з його творчістю………………12

             3.2.     Проблема вибору у творчості письменника……………………17

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….21

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………23

ВСТУП

Парадоксально, але радянська тоталітарна система породила щире прагнення  створити незалежну високу культуру, спраглі пошуки духовних та естетичних вартостей, невідомі більшості вільних країн. Найбільше, це бажання до незалежності та свободи, проявлялось літературі, зокрема, в такому напрямку, як шістдесятництво.

Чи не найбільше з шістдесятників виділявся Василь Стус, своїм «Відкритим листом до Президії Спілки Письменників України» та нищівною критикою хуліганського нападу на ув’язненого В. Чорновола. Життя Стуса можна ототожнити з афоризмом Г. Сковороди «Світ ловив мене, та не спіймав». Не дивлячись на різноманітні життєві перипетії, письменник завжди належав сам собі. Він стверджував, що навіть тоталітарний режим не здатний зламати людину, сильну духом, яка вірить у свою правоту. Творити йому доводилось у складні часи, коли важко було бути не лише письменником, а й просто свідомим громадянином і людиною.

  Його творчий доробок характеризується величезною тематичною різноманітністю: це глибинні філософські міркування, проблема вічності, роздуми про смерть, поширеною є тема України та ідеї екзистенціалізму.  Постать В. Стуса не можна відокремлювати, її потрібно розглядати як невід’ємну частину всесвітньої літератури 20 ст. Адже в своїх творах він наслідує не тільки  українських письменників, а й таких відомих зарубіжних авторів, як  Е. Вергарн, Й. Гете, Р. М. Рільке, А. Камю, У. Фолкнер,                    Е. Хемінгуей, Л. Толстой та інші.

Значна частина творів Василя Стуса є автобіографічними. Автобіографічні мотиви спостерігаються з найперших його віршів і протягом всього життя. У період ув’язнень Стус закривається в собі і уособлює людину, яку важко зрушити зі шляху правди. Домінуючим у його поезії стає утвердження власного духу і протиставлення себе жорстокій Радянській системі та туга за рідною землею. Автобіографізмом пронизані не лише твори періодів дисидентської діяльності, а й твори про дитинство автора, закоханість, дружину, сім’ю, сина, Україну.