Релiгiйний чинник у формуваннi зовнiшньополiтичного курсу
Автор: Євгенія Соловйова • Март 14, 2024 • Курсовая работа • 32,412 Слов (130 Страниц) • 87 Просмотры
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФАКУЛЬТЕТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
КАФЕДРА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН, ІНФОРМАЦІЇ ТА РЕГІОНАЛЬНИХ СТУДІЙ
ДОПУСТИТИ ДО ЗАХИСТУ
Завідувач випускової кафедри
Н.Ф. Ржевська
« » 2020 р.
ДИПЛОМНА РОБОТА
ВИПУСКНИКА ОСВІТНЬОГО СТУПЕНЯ МАГІСТР
ЗА СПЕЦІАЛЬНІСТЮ 291 «МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ, СУСПІЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ ТА РЕГІОНАЛЬНІ СТУДІЇ»
ЗА ОСВІТНЬО-ПРОФЕСІЙНОЮ ПРОГРАМОЮ «МІЖНАРОДНА ІНФОРМАЦІЯ»
Тема: «РЕЛІГІЙНИЙ ЧИННИК У ФОРМУВАННІ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОГО КУРСУ»
Виконавець: студент 2 курсу, 208 групи, Кузнецов Ілля Ігорович
Керівник: кандидат політичних наук, доцент кафедри міжнародних відносин, інформації та регіональних студій Ялі Максим Харлампієвич
Нормоконтролер:
(підпис) (П.І.Б.)
КИЇВ 2020
ЗМІСТ
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО СУТНОСТІ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОГО КУРСУ ДЕРЖАВИ.
- Сутність та особливості формування зовнішньополітичного курсу держави.
- Концептуальні підходи до розуміння поняття «релігійний чинник».
РОЗДІЛ 2. РЕЛІГІЙНИЙ ЧИННИК У ФОРМУВАННІ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОГО КУРСУ ДЕРЖАВ.
- Вплив релігійного чинника у зовнішньополітичному курсі США.
- Ісламський чинник у формуванні зовнішньої політики Франції.
- Роль релігійного чинника у зовнішній політиці держав Близького Сходу.
РОЗДІЛ 3. РЕЛІГІЙНИЙ ЧИННИК ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВ ЯК СКЛАДОВА РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО ПРОТИСТОЯННЯ.
- Релігійний чинник як інструмент зовнішньої політики РФ.
- Релігійний чинник зовнішньої політики України як складова боротьби за незалежність держави.
ВСТУП
Актуальність теми дослідження зумовлюється тим, що наприкінці ХХ ст. з’явилося нове цивілізаційне бачення розвитку майбутнього людства. Біполярне протистояння відійшло в минуле разом із військово-політичними, економічними та ідеологічними складовими. На певний час у свідомості народів, їх лідерів та зовнішній політиці держав виник вакуум без ідей та цінностей, які б могли запропонувати нові орієнтири розвитку. Принаймні так відбувалося на пострадянському просторі. Особливості формування нових ідеологічних та ідейних складових розвитку держав, а також нової ідентичності народів змусили звернутися до минулого та віри предків. У цей період з’являються, або скоріше відроджуються національні вірування, виникають нові національні церкви та їх лідери. Держави починають звертати значну увагу на релігійний чинник при формуванні внутрішнього та зовнішнього порядку денного.
Варто відмітити, що після завершення біполярної конфронтації у науковому середовищі виникають дві класичні праці, а загалом два основні підходи до бачення майбутнього розвитку цивілізацій та міжнародних відносин. Френсіс Фукуяма запропонував світу своє бачення розвитку світу у книзі «Кінець історії та остання людина» 1992 р., де зазначав про кінцевий етап соціокультурного розвитку людства та формування остаточної форми сучасних урядів, а також кінець історії конфліктів та протистояння. Натомість, Самуель Хантінгтон у книзі «Зіткнення цивілізацій» виданій у 1996 р. приходить до іншого висновку. Автор пропонує власне бачення цивілізаційного розподілу світу де основну роль будуть відігравати не держави, а цивілізаційні блоки, в основі яких знаходяться релігії. Ці дві концепції вважалися основними у 90-х рр. ХХ ст. з точки зору подальшого розвитку цивілізацій і держав.
...