Сучасні проблеми адміністративного менеджменту В. М. Данилюк

УДК 005.95 : 005.58

1. Сучасні проблеми адміністративного менеджменту

В. М. Данилюк,

студентка Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу; спеціальність: Інформаційна, бібліотечна та архівна справи

ОСОБЛИВОСТІ КЕРІВНИКА В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ЛЮДСЬКИМИ РЕСУРСАМИ

У статті розглянуто проблему ефективного управління персоналом в організації, який є головною складовою підприємства в умовах його розвитку. Визначено структуру базових соціальних ролей, які керівник зобов’язаний виконувати відповідно до свого статусного та посадового положення.

Ключові слова: підприємство, керівник підприємства, соціальна роль, управління, органи влади.

Актуальність теми. Сьогодні всі сучасні українські підприємства знаходяться в умовах жорсткої конкуренції, яка швидко змінюється, тому вони повинні акцентувати свою увагу не лише на сфері виробництва, але й розробляти оптимальну кадрову систему управління, оскільки саме персонал є ключовим чинником, який визначає успіх діяльності будь-якого підприємства. Істотною перепоною підвищення конкурентоспроможності підприємств є відсутність сучасних підходів у сфері роботи з персоналом, зокрема неопрацьованість питань визначення видів стратегії управління персоналом, урахування впливу на систему управління персоналом, необхідної компетенції персоналу, механізмів узгодження інтересів організації і особистості, неопрацьованість питань організаційних умов впровадження нових підходів у роботі з персоналом.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проведений аналіз засвідчив, що в науковій літературі, особливо зарубіжній, досліджується досить широкий комплекс проблем, що стосуються процесів управління людськими ресурсами. Особливий інтерес у контексті даного дослідження становлять наукові розробки вітчизняних і зарубіжних науковців, у яких аналізуються проблеми особистості, а саме керівника та управління людськими ресурсами, а саме:
Воронько О. А., .  Пашко Л. А.,  Петрова І. Л..

Виклад основного матеріалу. Професіоналізм керівника як суб’єкта управління (СУ), якість та ефективність керівної діяльності проявляються у прямій залежності від розуміння ним специфіки управлінської праці, знання предметів праці та уміння користуватися різноманітними засобами й методами з метою їх перетворення на спільне благо для підлеглих державних службовців-співробітників колективу однодумців.

Предмети управлінської праці – це фактори суттєвого впливу на реальну поведінку державних службовців в органах державної влади (ОДВ) як соціальній мікросистемі. Будучи взаємопов’язаними, вони здійснюють комплексний вплив на психіку співробітників, не лише формуючи їх психічний стан та певну модель організаційної поведінки, а й визначаючи ступінь соціального оптимізму/песимізму у ставленні до в органів державної влади як пересічних громадян-споживачів надаваних послуг, так і чиновників, що здійснюють професійну діяльність на державній службі [2; 55-56].

Саме тому важливо наголосити на тому, що:

1) Керівник - це працівник, який очолює підприємство, наділений необхідними повноваженнями для прийняття рішень і несе всю повноту відповідальності за результати роботи очолюваного ним колективу

2) Керівник – це не просто адміністратор. Це лідер, який надихає підлеглих на працю з максимальною самовіддачею.

3) «Ніхто не може навчитися керувати, і ми не віримо, щоб цьому можна було навчити, - стверджував американський психолог Д. Бойд. – Мистецтво керівництва не є чимось, чому можна навчитися ззовні – воно йде від нашого серця і власної сили».

4) Керівна діяльність – це процес перетворення предметів управлінської праці у соціально значимі продукти, цінності і стани органів державної влади як соціальної мікросистеми управління.

Керівник як суб’єкт управління очолює процес управління. У зв’язку з цим, реальний управлінський вплив усіх його потенціалів має матеріалізуватися в усіх сферах управлінської праці, а саме: у цілепокладанні; у виборі засобів та методів праці, що оптимально відповідають конкретним предметам праці; у якості виконання конкретних робочих операцій; у дотриманні процедур, спрямованих на оптимізацію процесу прийняття управлінських рішень; у діагностиці причин та ознак кризи управлінської й виконавської праці та адекватному реагуванні на неї.