Звіт з виробничої практики з Компанія ПОЧАЇВСЬКИЙ ККП

Львівський національний університет імені івана франка Звіт з виробничої практики Підготував студент групи ЕКМ -31с Сорока Д.М. Львів 2023 1.Загальна характеристика підприємства Компанія ПОЧАЇВСЬКИЙ ККП зареєстрована 15.04.2002 за юридичною адресою Тернопільська обл., Кременецький р-н, місто Почаїв, ВУЛИЦЯ ШЕВЧЕНКА. Керівником організації є КОВАЛЬЧУК ВІКТОР ІВАНОВИЧ. Розмір статутного капіталу складає 9 354 253,17 грн.. На момент останнього оновлення даних 10.02.2023 стан організації - Не перебуває в процесі припинення. Основним видом діяльності є 36.00 Забір, очищення та постачання води. Форма власності: КОМУНАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО. 2. Функціональна характеристика системи менеджменту 2.1. Характеристика функції планування в системі менеджменту Об’єктивна необхідність та сутність планування Процес планування є першою і головною функцією менеджменту. Знаючи середовище діяльності організації, менеджери розробляють декілька цілей і планів, які відображають різноманітні наміри організації. Планування - це процес визначення цілей діяльності організації та прийняття рішень щодо їх досягнення. Зміст процесу планування полягає у пошуку відповідей на три ключових запитання: - де організація знаходиться у даний момент (який її стан, яка ситуація зовні)? 1 - чого організація прагне досягти (куди вона прямує, які її цілі)? - як саме організація досягне цього стану (яка програма її дій)? Планування є первісною функцією серед решти основних адміністративних функцій управління, позаяк полягає у підготовці рішень, які визначають діяльність організації у майбутньому для досягнення поставлених цілей. Планування визначає, якими мають бути цілі організації і що слід робити її членам, щоб їх досягти, тому можна сказати, що воно відображає рівень осмисленості діяльності організації. Планування – це вміння передбачити цілі організації, результати її діяльності і ресурси, які необхідні для досягнення поставлених цілей. До підфункцій планування відносяться: цілевстановлення, прогнозування, моделювання, програмування (проектування). Суть планування проявляється в конкретизації цілей розвитку всієї фірми та кожного підрозділу окремо на певний період; визначенні господарських завдань, засобів їх досягнення, термінів та послідовності реалізації; виявлення матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, які необхідні для вирішення поставлених завдань. 2 Мета планування полягає в створенні системи планових документів, де визначається зміст та певний порядок дій, які треба здійснити для забезпечення довготривалого існування організації. Основними етапами процесу планування є: 1. Визначення цілей діяльності організації, які визначають очікуваний або бажаний стан організації. 2. Розробка стратегії діяльності організації - безпосереднє опрацювання тих шляхів, якими організація досягне очікуваних результатів. 3. Надання стратегії конкретної форми - це впровадження стратегії, перетворення її у конкретні дії організації. Цей етап здійснюється шляхом розробки планів та бюджетів, що забезпечують її реалізацію. Види планів: - стратегічне планування; - тактичне; - оперативне. 3 Стратегічні плани розробляють для досягнення стратегічних (довгострокових) цілей організації. Вони орієнтовані на майбутнє. Такі плани розробляє рада директорів та менеджменту вищого рівня, але їхня реалізація передбачає участь усіх рівнів управління. Зазвичай ці плани мають довгострокові перспективи, виражають багатоцільовий характер діяльності підприємства. У них передбачають розроблення загальних принципів орієнтації фірми на перспективу (концепцію розвитку). Інструментами для виконання стратегічних планів є тактичні і оперативні плани. Тактичним плануванням займається середня ланка менеджерів. Ці плани обмежені часом та сферою впливу, їх розробляють для забезпечення виконання певних складових стратегічного плану. Тактичні плани стосуються певних ресурсів. Важливим є їхнє ефективне виконання. Оперативні плани виконує низова ланка менеджерів. Вони є короткотерміновими. Мають вузьку сферу застосування, ґрунтуються на тактичних планах і спрямовані на досягнення оперативних планів. Характер і зміст планової діяльності в організації визначають принципи планування, дотримання яких створює передумови для ефективної роботи фірми. Ще А.Файоль виділив 4 основних принципи планування, назвавши їх загальними рисами гарної програми дій. Це єдність, безперервність, гнучкість, точність. Р.Акофф набагато пізніше обґрунтував ще один ключовий принцип планування – принцип участі. 4 Принцип єдності (холізму) передбачає, що планування в економічній організації мусить мати системний характер. Це означає наявність взаємозв’язку між підрозділами, який здійснюється на основі координації на горизонтальному та вертикальному рівні. Кожен із підрозділів фірми планує свою діяльність, виходячи із загальної стратегії фірми, а кожний окремий план є частиною плану вищого підрозділу і організації в цілому. Всі плани, створені в організації – це не просто сукупність, набір документів, це їх взаємопов'язана система. Принцип участі тісно пов'язаний з принципом єдності. Він означає, що кожен член організації стає учасником планової діяльності, незалежно від посади і функції, яку він виконує. Тобто у процес планування мають залучатися всі, кого він безпосередньо стосується. Принцип безперервності полягає в тому, що планування на підприємствах має здійснюватися постійно; розроблені плани повинні оперативно коригуватися відповідно до результатів виконання попередніх планів і з врахуванням змін зовнішнього середовища Принцип гнучкості пов’язаний з принципом безперервності і полягає у наданні планам і процесу планування здатності змінювати свою спрямованість у зв’язку з виникненням непередбачених обставин. Принцип точності означає, що плани мають бути конкретизовані і деталізовані тією мірою, яку дозволяють зовнішні і внутрішні умови діяльності фірми. Так, стратегічне, довгострокове планування вимушено обмежуватися визначенням основних цілей і загальних напрямків діяльності, тому що кількість достовірної інформації про майбутнє дуже незначна, а діапазон і швидкість змін постійно ростуть. 5 В оперативних планах, що розраховані на короткі проміжки часу і для окремих підрозділів організації, конкретність і деталізація є обов'язковими, оскільки такі плани є інструкціями, що визначають дії людей і колективів, які реалізують ці плани. 2.2. Реалізація функції організування на підприємстві-об’єкті практики Функція менеджменту - це цілеспрямований вид керуючого впливу, здійснення якого розглядається як складова частина процесу управління. Поняття «організація управління» означає існування на практиці таких функцій управління, як побудова організації і здійснення взаємодії в процесах господарської діяльності людей, технології, інформації за рішенням розглянутих вище завдань. Функції управління формуються в результаті поділу праці в управлінні. Вони повинні забезпечити в організації керівництво, управління та обслуговування господарської діяльності. За ознакою участі в організації управління розрізняють загальні, спеціальні (приватні) та допоміжні функції. Кожна функція управління характеризується цільовою спрямованістю і має свої особливості, проте всі вони взаємозалежні і складають взаємопов'язану систему. Тільки сукупність всіх функцій повністю розкриває процес управління, тому їх виконання забезпечує комплексне і системне управління організацією та ефективність її господарської діяльності. Функції управління носять об'єктивний характер, що визначається об'єктивною необхідністю самого процесу управління в умовах спільної праці людей. Об'єктивність функцій управління виявляється скрізь, де здійснюється управлінська діяльність. В залежності від місця розташування того чи іншого об'єкта в загальній системі управління, змінюється тільки обсяг робіт з даної функції, але не міняються її цільові призначення та зміст.Основні (загальні) функції управління виявляються принципово однаково в управлінні організацією в будь-якій сфері діяльності. До них відносяться планування, організація, мотивація та контроль. Зв'язками між ними є процеси прийняття рішень та комунікації. 6 Чотири функції управління - планування, організація, мотивація і контроль - мають дві загальні характеристики: усі вони вимагають прийняття рішень, і для всіх необхідна комунікація, обмін інформацією, щоб отримати інформацію для прийняття правильного рішення і зробити це рішення зрозумілим для інших членів організації. Через це, а також внаслідок того, що ці дві характеристики зв'язують всі чотири управлінські функції, забезпечуючи їх взаємозалежність, комунікації і прийняття рішень часто називають сполучними процесами. Прийняття рішень - це вибір того, як і що планувати, організовувати, мотивувати і контролювати. У найзагальніших рисах саме це становить основний зміст діяльності керівника. Основною вимогою для прийняття ефективного та об'єктивного рішення або навіть для розуміння справжніх масштабів проблеми є наявність адекватної точної інформації. Єдиним способом отримання такої інформації є комунікація. Планування - це стадія процесу управління, на якій визначаються цілі діяльності, необхідні для цього кошти, а також розробляються методи, найбільш ефективні в конкретних умовах. В умовах конкурентного господарювання конкурентну перевірку проходять не стільки товари, скільки системи планування, здатність менеджменту робити висновки з наявної інформації та своєчасно приймати зважені рішення. План стає основою діяльності підприємств усіх форм власності і розмірів, оскільки без нього неможливо забезпечувати узгодженість у роботі підрозділів, контролювати результати, визначати потребу в ресурсах, стимулювати трудову активність працюючих на підприємстві. Треба сказати, що процес планування дозволяє більш чітко формулювати цільові установки організації та використовувати систему показників діяльності, необхідну для наступного контролю результатів. Крім того, планування забезпечує більш чітку координацію зусиль структурних підрозділів. Тому планування - безперервний процес вивчення шляхів і методів вдосконалення діяльності організації за рахунок виявлених можливостей, умов і чинників. Отже, плани не повинні носити директивного характеру, а змінюватися відповідно до конкретної ситуації. 7 Складовою частиною планування стає складання прогнозів, що показують можливі напрями майбутнього розвитку організації, розглянутої в тісній взаємодії з навколишнім середовищем. Такі прогнози на майбутнє і стратегічні плани складають основу поточних планів, за допомогою яких організовується робота підприємства. Прогнози завжди спираються на деякі припущення. Найбільш звичайним є припущення стабільності: «якщо існуючі тенденції і зв'язки збережуться», «якщо не відбудеться нічого незвичайного» ... Якщо необхідно розглянути ситуацію, у якій події можуть розвиватися по декількох принципово різних варіантах, то застосовують метод сценаріїв. Це спрощує задачу прогнозування, оскільки набір варіантів розвитку подій (сценаріїв) у сукупності охоплює всі можливі варіанти розвитку. При цьому кожен окремий сценарій повинен допускати можливість досить точного прогнозування, а загальне число сценаріїв - бути доступним для огляду. При застосуванні методу сценаріїв необхідно здійснити два етапи дослідження: - побудова вичерпного, але доступного для огляду набору сценаріїв; - прогнозування в рамках кожного конкретного сценарію з метою отримання відповідей на питання, що цікавлять менеджера питання. Планування як частина роботи менеджера має багато спільного з плануванням в особистому житті. Застосовується воно не до рутинних щоденних справ, а до важливих рішень, що визначають подальший розвиток фірми. Відповідно до концепції німецького професора Д. Хана планування - це орієнтований у майбутнє систематичний процес прийняття рішень. 8 Технологія планування добре розроблена і постійно використовується. Виходячи з місії і основних принципів фірми, що відповідають на питання «Навіщо?», Формулюються стратегічні цілі, які вказують, що робити в цілому. Потім вони конкретизуються до завдань, а ті - до конкретних задач. Далі підраховуються необхідні ресурси - матеріальні, фінансові, кадрові, тимчасові - і при необхідності переглядаються завдання, задачі та цілі. У результаті отримують реально здійсненний план. Дуже важливо, що необхідні резерви на випадок непередбачених обставин. Зазвичай виділяють вісім етапів у процесі планування: Етап 1. Цілепокладання (формулювання цілей). Чого саме ви (або ваша фірма) хочете досягти? Це - найважчий етап. Його не можна формалізувати. Особистість менеджера проявляється саме в тому, які цілі він ставить. Етап 2. Підбір, аналіз і оцінка способів досягнення поставлених цілей. Звичайно можна діяти різними способами. Який з них представляється найкращим? Які можна відразу відкинути як недоцільні? Етап 3. Складання переліку необхідних дій. Що конкретно потрібно зробити, щоб здійснити вибраний на попередньому етапі варіант досягнення поставлених цілей? Етап 4. Складання програми робіт (плану заходів). У якому порядку найкраще виконувати намічені на попередньому етапі дії, враховуючи, що багато з них пов'язані між собою? 9 Етап 5. Аналіз ресурсів. Які матеріальні, фінансові, інформаційні, кадрові ресурси знадобляться для реалізації плану? Скільки часу піде на його виконання? Етап 6. Аналіз розробленого варіанта плану. Чи вирішує розроблений план поставлені на етапі 1 завдання? Чи є витрати ресурсів прийнятними? Чи є міркування щодо поліпшення плану, що виникли в ході його розробки при русі від етапу 2 до етапу 5? Можливо, доцільно повернутися до етапу 2 чи 3, чи навіть до етапу 1. Етап 7. Підготовка детального плану дій. Необхідно деталізувати розроблений на попередніх етапах план, вибрати погоджені між собою терміни виконання окремих робіт, розрахувати необхідні ресурси. Хто буде відповідати за окремі ділянки роботи? Етап 8. Контроль за виконанням плану, внесення необхідних змін у разі необхідності. Результати планування часто оформляють у вигляді бізнес-плану. 2.3. Особливості реалізації функції мотивування на підприємстві При переході від централізованої адміністративної економіки до ринкової замість примусових методів управління, притаманних тоталітарному суспільству, необхідно ширше використовувати спонукальні методи, що викликають зацікавленість працювати краще. 10 Це пов'язано з прийняттям сучасного антропо-соціального (від грец. Antropos - людина і лат. Socialis - суспільний) підходу, заснованого на визнанні пріоритету людини як особистості та основної продуктивної сили суспільства. З середини XX ст. в економічно розвинених країнах (особливо в Японії) антропосоціальний підхід став домінуючим. В економічно розвинених країнах антропосоціальний підхід постійно удосконалювався, в результаті чого став активніше розвиватися менеджмент, як основне джерело економічного розвитку при посиленні демократизації суспільних процесів. Як вважає класик сучасного менеджменту П. Друкер, менеджмент – це специфічний вид діяльності, що перетворює неорганізований натовп в цілеспрямовану, ефективно діючу групу. Вітчизняні системі управління бракує такого сприйняття менеджменту; вона до цих пір не враховує психологічних особливостей (ментальності) населення країни, які В ринкових умовах реалізація мотиваційного механізму з врахуванням впливу мотивуючих чинників сприяє розвитку трудового потенціалу організації, що сприяє підвищенню ефективності її діяльності. Проте, не всі керівники приділяють достатньо уваги питанням мотивації персоналу, що часто пов’язано з незнанням методів мотивації і невмінням використовувати їх на практиці. Найбільш широко на вітчизняних підприємствах використовується грошове стимулювання. Але в умовах ринкових відносин та загострення конкуренції використання лише матеріальних методів стимулювання призводить до зниження конкурентоспроможності підприємства. Неприйняття до уваги нематеріальних потреб може призвести до зниження зацікавленості працівників у трудової діяльності і, як наслідок, до погіршення якості роботи і клімату в колективі. Мотив вважають спонукальною причиною дій та вчинків людини. 11 Основу мотивів утворюють внутрішні причини – первинні (природні) і вторинні' (матеріальні і духовні), які здебільшого не виявляються відкрито. Явною формою вияву причин поведінки людини є інтерес, тобто бажання, прихильність симпатія, любов, чи навпаки, огида, антипатія, ненависть. Інтереси можуть виявлятися в різноманітних сферах: економічній» соціальній тощо. Мотиви виникають також під впливом зовнішніх причин, стимулів. Стимул – зовнішній регулюючий вплив на людину (групу), що спонукає до цілеспрямованої дії. На цій підставі мотив можна трактувати як стимул, відображений у свідомості людини (груповій колективній свідомості), внутрішнє спонукання до дій. Схематично виникнення мотивів поведінки людини у виробничому чи управлінському процесі. 12 Методи формування заробітної плати, що забезпечує мотивацію персоналу. Становлення ринкових відносин в економіці України і відповідне її реформування в кризових умовах соціально-економічного розвитку супроводжувалось реальним зниженням реальної заробітної плати та доходів населення. Доведено, що існуючий рівень зарплати не забезпечує нормального відтворення робочої сили. Тому в структурі факторів мотивації трудової поведінки в Україні переважають матеріальні, особливо оплата праці. Висока мотиваційна дія заробітної плати пояснюється тим, що через її механізм забезпечується першочергово необхідні для нормальної життєдіяльності людини потреби, які нині ще не достатньо задовольняються. Відчутне зростання заробітної плати можна забезпечити за рахунок підвищення продуктивності праці, економії її матеріальних ресурсів і скорочення непродуктивних витрат виробництва. Досвід показує, що середній рівень заробітної плати приблизно відповідає ефективності і продуктивності праці в країні. 13 Однак просте встановлення співвідношення темпів зростання продуктивності праці і заробітної плати може і не спрацювати в сучасних ринкових умовах. Тому для посилення цього зв'язку необхідно переходити до ринкової системи оцінки і оплати праці. Важливо жорстко пов'язати фонд оплати праці з обсягами реалізованої продукції і виручкою, яка поступає від її продажу, тобто оплату праці слід поставити в залежність від підсумків роботи підприємства. 2.4. Функція контролювання в системі менеджменту підприємства Контролювання як функція менеджменту є логічним завершенням дій менеджера. Суть його полягає у з'ясуванні можливості досягти поставленої мети, оскільки недосяжну мету немає сенсу формулювати. 14 Контролювання як функція менеджменту — визначення якості й коригування виконуваної підлеглими роботи з метою забезпечення виконання планів і завдань, спрямованих на досягнення цілей організації. Радянська управлінська наука і практика зміст функції «контролювання» розглядала тільки в контексті пошуку відхилень фактичної діяльності організації, окремих посадових осіб від встановлених норм, порядку тощо. Вважали, що контролювання є функцією управління, яка полягає у виявленні відхилень фактичних параметрів керованої системи від нормативів, які служать критеріями оцінювання (поставлені цілі, планові завдання, законодавчі норми і т. д.). Тому воно передбачало систематичне спостереження за діяльністю людей для виявлення відхилень від встановлених норм, правил і вимог планових завдань у процесі їх виконання. Розробляли регламентуючі норми самі контролюючі органи, кожен з яких намагався видати їх якомога більше, щоб утвердити своє існування і створити різноманітні пастки для ініціативних керівників. Насправді передумовою успішної діяльності підприємства є його здатність зіставити реальні результати зі сподіваними, проаналізувати причини відхилень та якнайшвидше поправити виявлені похибки і запобігти їх появі, передбачивши зміни навколишнього середовища. Оскільки адміністративно-командна система управління спиралася на розвинуту структуру зовнішніх контролюючих інстанцій, контролювання було спрямоване на пошук порушень, відхилень, зловживань, а ринкова внутріфірмова система контролювання покликана забезпечувати усунення допущених помилок. 15 Основним для нього є не пошук винних, а конструктивне поліпшення діяльності організації. Перехід економіки України до ринку потребує концептуальних змін в організації та здійсненні контролювання, визначенні його мети і завдань, спрямованості, ролі і значення в забезпеченні ефективного функціонування виробничо-господарських організацій, що передбачає творче, критичне засвоєння зарубіжного досвіду. Сутність, види і процес контролювання Контролювання як функцію менеджменту необхідно розглядати передусім у контексті організації менеджером індивідуальної і колективної діяльності людей. Використовувані при цьому технічні засоби, прийоми і методи зумовлюються саме таким розумінням цієї функції. Контролювання як аналіз досягнення цілі теж необхідне, однак, будучи реалізацією влади, часто спричиняє негативні емоції. Для багатьох людей воно означає примушування, відсутність самостійності, що пов'язується у свідомості з обмеженням прав особи. Тому контролювання належить до функцій менеджменту, сутність яких часто розуміють неправильно. Види контролю. Зміст загальної функції менеджменту «контролювання» виявляється у видах контролю, які класифікують за певними ознаками. 1. За сферами (контроль стану матеріально-технічного забезпечення; контроль виробництва; контроль маркетингу і збуту). 16 Контроль стану матеріально-технічного забезпечення передбачає оцінювання ступеня задоволення потреб організації в постійних ресурсах (обладнання, персонал, інформаційні системи), системи, обсягів і ритмічності постачання сировини і матеріалів, стану і динаміки виробничих запасів, якості поставленої сировини, матеріалів, напівфабрикатів вимогам стандартів і технічних умов. Контроль виробництва охоплює процеси перетворення ресурсів організації на продукцію або послуги. Його зміст полягає в порівнянні запланованих виробничих показників із фактичними даними, виявленні відхилень і аналізі чинників, які спричинили ці відхилення. Контроль виробництва локалізують за такими напрямами: дотримання термінів виробництва продукції, якість продукції, ефективність використання виробничих потужностей, втрати виробництва, продуктивність праці тощо. Контроль маркетингу і збуту охоплює: оцінювання і коригування комерційної політики; конкурентоспроможність продукції; ефективність маркетингових заходів; обсяг і структуру маркетингової інформації; широту і глибину асортименту пропонованих покупцям товарів (послуг); обґрунтованість цін на продукцію; ефективність використання збутових каналів; ефективність витрат на рекламу тощо. 2. За змістом (контроль ресурсів; контроль процесів). Контроль ресурсів. Виробничо-господарську діяльність організації забезпечують ресурси: матеріальні, фінансові, людські, інформаційні. Контролю матеріальних ресурсів підлягають: система регулювання запасів, стан матеріальних ресурсів і відповідність їх потребам виробництва, якість матеріальних ресурсів. 17 Контроль фінансових ресурсів полягає в оцінюванні ступеня забезпеченості організації власними та залученими коштами, ефективності їх використання, правильності прийняття фінансових рішень, відстежуванні та регулюванні грошових потоків, аналізі й регулюванні боргів і зобов'язань організації. Контроль людських ресурсів — здійснення контрольних заходів при відборі та зарахуванні працівників на посади, оцінювання ефективності і коригування заходів з перепідготовки та підвищення кваліфікації персоналу, ділових якостей працівників, ефективності систем оплати праці і стимулювання працівників. Контроль інформаційних ресурсів — оцінювання відповідності обсягів інформації потребам виробництва і управління; вивчення і вдосконалення шляхів надходження інформації в організацію, всередині її і назовні. Контроль процесів. Повинен підтвердити, що прості операції здійснюють згідно з існуючими правилами, які позбавляють необхідності постійних перевірок. Це стосується адміністративної діяльності і процесу виробництва. Рішення, прийняті різними службами організації, повинні взаємодоповнюватися і сприяти реалізації стратегічних завдань. Завданням контролю процесів є також використання інформаційної системи для оперативного виявлення недоліків функціонування управлінської та виробничої систем (наприклад, перевищення норми неоплачених рахунків, зростання кількості бракованих виробів). 3. За етапами проведення (попередній, поточний, підсумковий). Попередній контроль стосується передусім якості матеріальних, фінансових, людських, інформаційних та інших ресурсів на вході організації. 18 Поточний контроль здійснюють у процесі виробничо-господарської діяльності. Його мета — виявити і усунути поточні перешкоди, недоліки, помилки, які можуть завадити досягненню цілей організації. Підсумковий контроль проводять, як правило, після завершення певних робіт, фінансово-господарського року тощо. Його метою є зіставлення запланованого з фактичним результатом, виявлення відхилень і пошук їх причин з метою недопущення в майбутньому. 4. За формами організації (централізований; децентралізований, самоконтроль). Централізований контроль здійснюють спеціальні підрозділи, що функціонують у системі управління організації (контролери, ревізійні відділи, відділи внутрішнього аудиту). Різновидом централізованого контролю є аудит — експертиза фінансової звітності та іншої інформації про господарсько-фінансову діяльність суб'єкта господарювання для з'ясування його реального фінансового стану. Аудит може бути зовнішнім (здійснюють незалежні експерти) і внутрішнім (проводять штатні працівники організації, щоб допомогти персоналу ефективно виконувати свої функції). Управлінський аудит зосереджений на вивченні й оцінюванні господарських операцій для вироблення рекомендацій щодо раціонального використання ресурсів, досягнення результату та подальшої політики організації. Децентралізований контроль локалізують на рівні функціональних і виробничих підрозділів організації. 19 Наприклад, бухгалтерія контролює стан обліку у виробничих і допоміжних підрозділах організації; відділ праці і заробітної плати — дотримання норм і нормативів оплати і стимулювання праці; керівники виробничих підрозділів контролюють витрати виробничих ресурсів у своїх підрозділах. Самоконтроль полягає в контролюванні працівником власних дій, операцій, виробленої продукції тощо. 5. За способами (суцільний, вибірковий). Суцільний контроль є повним (тотальним) контролем, що охоплює кожну роботу, кожну одиницю виробленої продукції (послуг). Вибірковий контроль здійснюється за якістю робіт, товарів та послуг шляхом вибірок і проб із загального обсягу. Управлінці часто побоюються замінювати суцільний контроль вибірковим, забуваючи про принцип Паретто 20:80, який можна сформулювати приблизно так: для того щоб управляти організацією, достатньо проконтролювати 20% контрольованих об'єктів, оскільки вони дають 80% результатів діяльності організації. 3. Розробка пропозицій щодо удосконалення діяльності підприємства. У зв'язку з тим, що в даний час фінанси підприємства знаходяться в кризовому стані, першочерговим завданням для держави та підприємства є зміцнення фінансів підприємства і на цій основі – стабілізація фінансів держави. Без її втілення в життя інші завдання вирішити неможливо. Основні шляхи зміцнення фінансів підприємств пов'язані з оптимізацією використовуваних ними грошових коштів та ліквідацією їх дефіциту. 20 Найважливіші напрями вдосконалення фінансової роботи на підприємстві: ● організація оборотних коштів у відповідності з існуючими вимогами з метою оптимізації фінансового стану; ● оптимізація витрат підприємства на основі аналізу взаємодії взаємозв'язку „витрати-виручка-прибуток”; ● оптимізація розподілу прибутку і вибір найбільш ефективної дивідендної політики; 21 4. Список використаних джерел 1. Основи менеджменту: / За науковою ред. проф. В. Г. Федоренка - К.: Алерта 2. Петруня Ю. Є., Говоруха В. Б., Літовченко Б. В. та ін. Прийняття управлінських рішень. Навч. посіб./ за ред. Ю. Є. Петруні. 3. Менеджмент організацій: Підручник / За заг. ред. Л. І. Федулової. - К.: Либідь. 4. Мурашко M.I. Менеджмент персоналу. 5. Управління людськими ресурсами: філософські засади. Навчальний посібник під ред. д. ф. н., проф. В. Г. Воронкової. 2