Роль Івана Мазепи у підпорядкуванні Української Православної Церкви Московському патріархатові

Роль Івана Мазепи у підпорядкуванні Української Православної Церкви Московському патріархатові

ЗМІСТ

1. Вступ

2. Процес підпорядкування Української Православної Церкви Московському патріархатові

3. Причини підпорядкування Української Православної Церкви Московському патріархатові

4. Додатки

5. Література

Вступ

25 липня 1687 року гетьманом України став Іван Мазепа – досить суперечлива особистість в українській історії. Вороги його вважали хитрим політиком і зрадником. Прихильники стверджували, що він прагнув порятунку та процвітання для рідної землі. Скільки людей, стільки і думок. Однак, що би про нього не говорили, мусимо визнати, що для України він зробив чимало. Період його правління характеризувався відродженням гетьманської України, передусім Києва – її духовного центру, розвитком культури, а також піднесенням соціального та релігійного життя.

Щодо релігії, то активним діячем у цій сфері Іван Степанович став ще до того, як перейняв гетьманську булаву. Мова йде про підпорядкування Української Православної Церкви Московському патріархові та роль І.Мазепи у цій справі.

Процес підпорядкування Української Православної Церкви Московському патріархатові

Для початку варто зупинитися на змінах, які відбувалися в житті Православної Церкви. Після національно-визвольної революції XVII ст. Богдану Хмельницькому вдалося не лише перебрати верховний патронат над Церквою, але й нав'язати церковній верхівці тісні контакти зі східними патріархами і досягнути визнання Церквою законності своєї політичної влади. З іншого боку, за підтримки козацької адміністрації православному духівництву на територіях,підконтрольних козакам, православ’я стало по-суті державною релігією.

Важливу роль відіграло і укладення Переяславського договору. До цього Московська Церква вже понад два століття існувала як автокефальна. З 1589 року вона отримала статус патріархату і, таким чином, за честю наблизилася до стародавніх Східних православних церков. Київська ж митрополія продовжувала залишатися автономною у складі Константинопольського Патріархату. При цьому після падіння Візантійської імперії (1453) ступінь церковної залежності Києва від Константинополя ставала все менш значною. Це дало підстави українським історикам стверджувати, що Українська Церква лише номінально залежала від Церкви Царгородської, а фактично вона була незалежною.

Символом єдності Православної Церкви в Україні був її глава – митрополит «Київський, Галицький і всієї Русі», котрий у свою чергу підлягав юрисдикції патріарха Константинопольського.

Після смерті Богдана Хмельницького поглибився розкол у суспільстві через прагнення тих чи інших гетьманів догодити Москві чи Варшаві.

Після того, як козацька держава розділилася на лівобережну і правобережну, Церква фактично розділилась також.

Після смерті Сильвестра Косова (який з 1647 по 1657 роки займав київський митрополичий престол і, не зважаючи на укладення союзу з Москвою, відмовлявся визнавати над собою владу Московського патріарха, виступаючи за збереження канонічного зв'язку з Константинополем) на митрополію було обрано Діонісія Балабана, якого на лівобережжі не визнали. Після Діонісія його місце зайняв прибічник Петра Дорошенка Йосиф Нелюбович-Тукальський. Після їх смерті Москва тривалий час не дозволяла проводити вибори нового митрополита, сподіваючись у такий спосіб поширити свою владу ще й на церковне життя в Україні. Іван Самойлович підтримував наміри Москви і, зокрема, тогочасного патріарха московського Йоакима. Цим він прагнув ще більше зміцнити власні позиції в Україні, адже претендентом на митрополичу кафедру у Києві