Лекция по "Налоговому праву"

1. Подвійне оподаткування розуміється як неодноразове обкладання об’єкта оподаткування (податкової бази) в/або конкретного платника одним і тим же самим податком (чи подібним) за певний (однаковий) податковий період, яке виникає внаслідок неузгодженості (відсутності) правового регулювання діяльності держави в сфері оподаткування.

Розрізняють два його основні види:

• подвійне економічне оподаткування — ситуація, коли з одного й того самого доходу податок сплачують декілька його послідовних отримувачів. Це виявляється при оподаткуванні доходу підприємства як самостійного платника та при оподаткуванні доходу акціонера або пайовика при розподілі прибутку. Як правило, проблема економічного подвійного оподаткування розв'язується при розробленні національного податкового законодавства, в якому передбачено норми, що дають змогу певним способом зараховувати податок, сплачений на рівні підприємства, при визначенні податкових зобов'язань акціонера;
• подвійне юридичне оподаткування — ситуація, коли один і той самий платник податку оподатковується стосовно одного й того самого доходу однаковими або порівнюваними податками два й більше разів за один період. В принципі подібна ситуація може виникати й у тому випадку, коли платник податку здійснює діяльність лише в одній країні. Таке подвійне оподаткування може виникнути при невідповідності загальнодержавного законодавства і законодавства на рівні регіонів, а також на рівні органів місцевого самоврядування. Проте, якщо в межах однієї держави ця проблема може бути вирішена шляхом приведення регіонального і місцевого законодавств у відповідність до загальнодержавного, то у міжнародних економічних відносинах подвійне і навіть багаторазове економічне та юридичне оподаткування здійснюються на основі податкового законодавства суверенних держав і можуть бути усунені лише шляхом узгодження численних і складних питань на міждержавному рівні.

Усунення подвійного оподаткування в договорах про уникнення подвійного оподаткування досягається:

по-перше, через визначення кола осіб, на які поширюється ця угода. Для цього в конкретних договорах визначають основні засади узгодження конфліктних підходів договірних держав щодо визначення резидентства платників податків. Окрім цього, угоди містять так звані “матеріальні” статті (статті, що визначають види податків та принципи їх стягнення відповідно до критерію резидентства чи територіальності, тобто місця утворення доходу), які встановлюють виняткове право однієї із сторін на оподаткування кожного виду доходу, що визначений в договорі.

по-друге, в угодах містяться статті, які чітко визначають методи (податкового кредиту, податкових заліків, надання пільг) та схему усунення подвійного оподаткування, що застосовуються стосовно оподаткування доходів фізичних та юридичних осіб, на яких поширюється сфера дії конкретної угоди.

по-третє, у випадках коли платник податку вважає, що з нього було стягнуто незаконно чи невиправдано великі податки, що призвело до подвійного оподаткування, він має право звернутися до компетентних органів своєї держави, і вони згідно з визначеною угодою процедури можуть усунути подвійне оподаткування таких доходів.

Розглянемо елементи механізму використання методу звільнення та методу кредиту як ключових у системі договірного регулювання уникнення подвійного оподаткування.

Податкові звільнення бувають двох основних видів:

1. повне звільнення – коли дохід, отриманий з іноземних джерел, повністю виключається з бази оподаткування в державі джерела:

Tax = A× tA , де Tax – сума податку, належного до сплати в державі резиденства; A – дохід, отриманий в державі резиденства; tA – ставка податку в державі резиденства;

1. звільнення з прогресією. Суть його в наступному: платник податків отримує дохід у розмірі А+В од., при цьому А од. він отримує в державі резиденства і В од. – в державі джерела іноз. доходу. В кожній з держав застосовується прогресивна шкала оподаткування: чим більший дохід, тим більша податкова ставка. Таким чином, держава резиденства стягує податок з А од. доходу за ставкою, застосовною у відношенні скупного доходу А+В, а держава джерела іноз. доходу, як і належить, стягує податок з В од. доходу за ставкою, застосовною у відношенні до відповідної суми доходу. При використанні даної форми податкового звільнення держава-резидент отримує більші податкові збори, аніж при методі повного звільнення:

Tax = A× tAA+B, где Tax – сума податку, належного до сплати в державі резидентства; A – дохід, отриманий в державі резиденства; tAA+B – прогресивна ставка податку в державі резиденства на весь отриманий дохід.