Соціологія як самостійна наука про суспільство

Тема. Соціологія як самостійна наука про суспільство.

     Соціологія – це наука про становлення та функціонування соціальних спільнот, з яких складається суспільство і між якими утворюються певні соціальні відносини та взаємодії, а також про людину соціальну – творця цих спільнот і головного суб’єкта історичного розвитку

План.

1. Об’єкт і предмет соціології.

2. Структура та рівні соціологічного знання.

3. Функції соціології та її роль у розвитку сучасного українського суспільства.

Зміст лекції.

1. Об’єкт і предмет соціології.

     Термін «соціологія» є похідним від дох слів: латинського слова societas – суспільство та грецького logos – вчення. Отже, соціологія – це наука про суспільство. Саме тому найчастіше її відносять до суспільних наук. Крім останніх, зазвичай виокремлюють ще й такі, як природничі, гуманітарні та технічні науки. Вказаний поділ обумовлений тим, що кожна з цих груп наук має спільний об’єкт.

     Об’єкт науки – це вибраний, вмотивовано обмежений елемент реальності, який вирізняється у навколишньому середовищі. Так, природничі науки (фізика, хімія, біологія, геологія) мають єдиний об’єкт – природу; суспільні науки (історія, правознавство, економіка, культурологія, політологія, етнологія, демографія) – суспільство; гуманітарні (психологія, антропологія) – людину; технічні науки (машинознавство, приладобудівництво) – техніку. З огляду на те, що сучасна соціологія все більше уваги приділяє дослідженню людини у суспільстві, більш коректно, на наш погляд, називати цю науку суспільно-гуманітарною (чи соціогуманітарною).

     Як зазначає один з найвидатніших російських соціологів сучасності В. Ядов, об’єктом соціології є соціальна реальність у всій багатогранності її якісних характеристик.

     Проте визначення об’єкта науки недостатньо для того, щоб побачити її специфіку, відрізнити від інших наук. Для цього, перш за все, необхідно виокремити її предмет, тобто ті складові об’єкта (зв’язки, відношення), які й підлягають вивченню саме цією галуззю наукового знання.

     Ретроспективний аналіз визначень предмета соціології, сформульованих ученими різних країн, які працювали у різні часи та у різних соціокультурних умовах, свідчить про суттєві відмінності у їх розумінні предметного поля соціологічної науки.

     Так, засновник соціології О. Конт вважав, що її предметом є не якесь певне конкретно-історичне суспільство, а соціум як система в її минулому та сучасному.

     На думку французького вченого Е. Дюркгейма предметом соціології виступають соціальні факти як форми колективної дії і колективного буття, тобто колективне в усіх його проявах.

     Видатний німецький соціолог М. Вебер визначав соціологію як «універсальний, міждисциплінарний метод дослідження соціальної поведінки людей, тобто таких їх дій, які свідомо співвідносяться з поведінкою інших людей».

     Російсько-американський вчений П. Сорокін стверджував, що «соціологія вивчає явища взаємодії людей один з одним, з одного боку, і явища, що виникають з цього процесу взаємодії, – з іншого», це наука, «яка розглядає родові види всіх цих (соціальних) явищ і взаємозв’язків між ними».

     Фундатор структурно-функціональної школи у світовій соціології Т. Парсонс зазначав, що «предметом соціологічного аналізу виступають функціональні зв’язки у процесах людської діяльності, насамперед у ході здійснення соціальної взаємодії».

     Сучасний американський соціолог Н. Смелзер підкреслює, що «соціологія... – це один із засобів вивчення людей... Соціологію можна визначити як наукове вивчення суспільства і соціальних відносин».

     Виходячи з ідеї про «виокремлення соціальної спільноти як центральної ланки в предметній галузі соціології», відомий український соціолог Н. Черниш, наслідуючи ідеї польського соціолога П. Штомпки, пише про те, що доба глобалізації зумовила розширення предметної царини соціології до світової мегаспільноти, яка знаходиться сьогодні у стані становлення. «Запровадження мегарівня соціологічного аналізу, – підкреслює вона, – є свідченням зосередження уваги дослідників на спільнотах різного рівня: всередині суспільства і у світі в цілому. Історія, таким чином, демонструє, що саме спільнота (локальна чи глобальна) є тією формою організації соціуму, яка найбільше відповідає вимогам, інтересам і прагненням людей в їхньому спільному (суспільному) житті на початку третього тисячоліття».