Філософські погляди Володимира Винниченка

Зміст реферату:

1. Стисла біографія В.Винниченка.

2. Філософські погляди В.Винниченка:

1. Визначальні риси філософії В.Винниченка.

2. Значення щастя та соціально-політичні погляди у філософії В.Винниченка; конкордизм, колектократія.

3. Філософські погляди В.Винниченка на «вічні теми» (любов, пошук людиною себе).

3. Висновок.

1. Стисла біографія В.Винниченка.

У боротьбі за незалежність та суверенітет України, зріст національної самосвідомості українського народу визначне місце належить Володимиру Кириловичу Винниченку, українському письменнику, політичному та громадському діячеві.

Народився Володимир Винниченко 1880 року в місті Єлисаветграді (нині — м. Кропивницький, Україна). Початкову освіту отримав у місцевій народній школі, далі навчався у Єлисаветградській гімназії, звідки був виключений у 1899 році через участь у революційній діяльності, проте вже в 1900 році Володимир отримав атестат зрілості в Златопільській чоловічій гімназії. У 1901 році Винниченко вступив на юридичний факультет Київського університету св. Володимира та вступив до Революційної української партії (РУП), яка в 1905 році була перейменована в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). За її дорученням проводив агітаційно-пропагандистську роботу серед робітників Києва та селян Полтавської губернії, за що 1903 року був заарештований, виключений із університету й ув'язнений до одиночної камери Лук'янівської в'язниці в Києві, звідки згодом втік. [2]

З 1906 по 1914 роки Винниченко, ведучи підпільну і напівлегальну діяльність в різних куточках Російської імперії, неодноразово піддавався поліцейському переслідуванню і арештам, внаслідок чого кілька разів опинявся в еміграції. Після чергового арешту й ув'язнення із загрозою довічної каторги, Винниченку, з допомогою товаришів, вдалось вирватися з рук царської охорони. Не ризикуючи далі, він емігрував. За кордоном разом Із Михайлом Грушевським відає часопис «Промінь». Та на початку Першої світової війни Винниченко повернувся до Росії й жив до 1917 року під чужим прізвищем переважно в Москві, займаючись літературною діяльністю.

Одразу після Лютневої революції Винниченко повернувся до України й взявся до активної політичної діяльності та став членом Центральної Ради. Згодом, 15 червня, очолив Генеральний секретаріат і став генеральним секретарем внутрішніх справ. Також Володимир Винниченко став автором усіх декларацій і законодавчих актів УНР, а також співавтором Першого, Другого, Третього та Четвертого Універсалів Української Центральної Ради.

Під натиском більшовицьких військ 26 січня (8 лютого) 1918 року уряд УНР на чолі з новим прем'єром – Володимиром Винниченком – втік до Житомира, не повідомивши українські частини про захоплення Києва. Винниченко разом із дружиною, Розалією Лівшиц, поїхав на південь, до Бердянська. [2]

«У серпні 1918 р. з ініціативи українських соціал-демократів постав блок політичних сил Український національний союз (УНС), який проголосив своєю метою створення суверенної демократичної держави парламентського типу. П. Скоропадський спробував порозумітися з Національним союзом. Але цього не допустили кадетські міністри й торговельно-промислові кола. Коли стало зрозуміло, що німецькі багнети більше не рятуватимуть гетьманський режим, голова Українського національного союзу В. Винниченко вирішив діяти негайно. У ніч на 14 листопада 1918 р. в Києві відбулося таємне засідання, в якому взяли участь представники політичних партій, Селянської спілки, профспілки залізничників, Українських січових стрільців. Було створено орган з п’яти осіб для керівництва повстанням проти гетьмана – Директорію. Головою Директорії