Діалектика як теорія розвитку

Есе з філософії

на тему

Діалектика як теорія розвитку

Савенко Анастасія БТБ-2,2

        За історію філософії поняття "діалектика" застосовувалось та розкривалося в різних значеннях. Так, наприклад, Сократ вважав діалектику мистецтвом, яке через зіткнення протилежностей  знаходило істину, за думки Гегеля, діалектика – це єдиний правильний спосіб пізнання.

Отже, можна ототожнити, що діалектика – це такий метод пізнання (розуміння) світу, за яким реальність знаходиться у постійному русі та змінах, взаємозлагоді і розумінні. Але в деяких філософічних працях діалектика вивчається не як стиль мислення і теорія розвитку дійсності, що охоплює буття в загальному, а як теорія, що включає тільки деякі сфери світу. При такому підході діалектика виступає  не як універсальний спосіб розуміння людини і світу людського буття, а в якості лише часткового окремого елементу світорозуміння, можливість застосування якою обмежено лише окремими галузями буття [1], такими як: сфера "екзистенції", себто унікального людського існування; галузь історії (специфічно-людське буття, що не залежить від природи і абсолютно розірване з нею); сфера соціальності (сукупність ставлення людини до природи, проте в результаті природа стає "простим відбитком соціальних відносин"); сфера міфу, яка полягає у вияві фундаментальної протилежності чогось, що не можна пояснити жодними раціональними способами.

        Саме як система, діалектика являє собою поєднання законів, понять і правил. Важливо також пам’ятати, що діалектика поділяється на два види – об’єктивну (може існувати і діяти в самих речах) та суб’єктивну (існує в людському розумі). Саме тому діалектика в ролі теорії реалізовується в двох функціях – світоглядній та методологічній.[2] Вона вчить нас, як необхідно правильно підійти до пізнання світу, тобто дивитися на все з точки зору руху та зміни, чим і відрізняється від, наприклад, метафізики, яка вивчає все стале й незмінне.