Жан Франсуа Ліотар. Стан постмодерну: доповідь про знання

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

Інститут соціально-гуманітарних технологій

Кафедра соціології і публічного управління

Реферат

на тему:

“Жан Франсуа Ліотар. Стан постмодерну: доповідь про знання”

Виконала:

студентка групи СГТ-М522

Данильченко Ксенія

Харків 2022

Область: знання в комп’ютеризованому суспільстві.

Робоча гіпотеза Ліотара полягає в тому, що “в міру того, як суспільство вступає в постіндустріальну епоху, а культура вступає в епоху постмодерну, статус знання змінюється”. Цей перехід, за визначенням Ліотара, принаймні з кінця 50-х років минулого століття. Це означало початок закінчення реконструкції в Європі, хоча в різних країнах темп неоднаковий.

Ліотар визначає наукове знання як об’єкт свого дослідження і виділяє дві основні його функції: дослідження і передавання отриманих знань. Як приклад до першої автор наводить генетику, чия теоретична парадигма пов’язана з кібернетикою. Щодо другої функції, загальновідомо, що мініатюризація і комерціалізація машин уже на момент написання роботи змінювали спосіб отримання, класифікації, представлення і використання інформації, Ліотар припускає поширення використання машин для обробки інформації, що з точки зору вже 2022 року є правдою.

Далі автор звертає увагу на те, що за останні кілька десятків років “провідні” науки і технології були пов’язані з мовою і каже, що “можна передбачити, що все в сукупності знань, які не можна перекласти таким чином, буде зупинено, і що напрям нових досліджень визначатиметься можливістю перекладу їх результатів на комп’ютерну мову”. Таким чином, автор очікує повної екстеріоризації по відношенню зо “знаючого”, в якій би точці він або вона не займались в процесі пізнання.

Знання виробляється і вироблятимуться для продажу, переробляються, щоб їх можна було оцінити в новому виробництві. Знання перестає бути саме метою, воно стало основною виробничою силою. В постмодерну і постіндустріальну епоху завдяки науці розрив між розвиненими країнами і такими, що розвиваються, буде ще збільшуватися. Цілком можливо, що держави боротимуться за контроль над інформацією, як раніше за територію, сировину і дешеву робочу силу. Відкривається нове поле для промислових і комерційних стратегій з одного боку, і політичних та військових - з іншого.

Ліотар каже, що комерціалізація знань вплине на привілею, якою держави користувались і продовжують у відношенні вироблення і поширення знань. Думка про те, що освіта є компетенцією держави, застаріватиме по мірі посилення протилежного принципу, згідно якого суспільство існує і розвивається тільки в тому випадку існуючі повідомлення є багатими на інформацію і простими для розуміння.

Ліотар порівнює знання і гроші: неважко уявити собі навчання, що циркулює за тими ж напрямами, що й гроші, замість того, щоб враховувати його «освітню» цінність чи політичне