Історичнийаналіз внутрішньої політики Франції

Домашеє завдання 1

Підготувала студентка 4-го курсу

Спеціальність:МЕВ

Волощак Оксана

Історичнийаналіз внутрішньої політики Франції

Франція – одна з перших серед європейських держав виокремила зовнішні та внутрішні інтереси. Незважаючи на стрімку динаміку в різні історичні періоди вона залишалася послідовною у своїй політиці, прагнула зберегти домінування у Європі та розширення своєї території. Контроль над регіоном додає Франції міжнародної ваги, можливість впливати на міжнародну політику, вести незалежний зовнішній курс та задовольняти національні інтереси. Здебільшого національні інтереси формувалися паралельно їхньому впровадженню, а відтак практика випереджала теоретичну частину.

   Окремих визначних французьких діячів можна вважати основоположниками моделі зовнішньої політики та її реалізаторами. ХХ століття стало черговим випробуванням для Франції. Після французької поразки у Другій світовій війні першочерговим завданням постало повернення французам віри у свої сили та у свою країну. Відтак Франція проводить багатовекторну політику, відіграючи провідну роль у міжнародних подіях, створює власні сфери впливу. Прагнення утриматися на політичному «олімпі» створює ґрунт для швидкої орієнтації та зміни векторів, які, перш за все, спрямовані на побудову міцної зовнішньої політики. Аналіз останніх досліджень. Одним із недоліків дослідження зовнішньої політики Франції варто відзначити те, що чимало подій і заяв, сказаних очільниками держави залишаються поза увагою науковців та їхніх досліджень. Відтак спостерігається відокремленість наукового кола від реальності. Важливими є наукові доробки та монографії Р. Арона  Є.Обичкіної, А. Садовенка .

  Науковий інтерес дослідників торкається проблем процесів інтеграції, арабо-французької співпраці, комунікаційних зв‘язків, питань безпеки та сфер впливу Франції. Протягом останніх двох десятиліть, внаслідок зростання невдоволення французів економічними факторами (безробіття, економічна криза, євроскептицизм), наукове коло посилило вектор на внутрішнє життя та розвиток національних галузей. Прихильниками цієї течії виступають французькі політологи Ж.Д. Джуліана, Н. Бавереза. Особливий інтерес становлять виступи президентів Франції. Учасники подій якнайкраще допомагають зрозуміти принцип прийняття рішень, їх причини та наслідки, становище, в якому перебувала Франція. Мета дослідження полягає в аналізі французьких концепцій зовнішньої політиці в період геополітичних змін на зламі ХХ-ХХІ століття та пошук нової зовнішньої стратегії Франції. Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. На початку 1990-х років у зв‘язку із геополітичними змінами, а саме завершенням «холодної війни», появи нових держав у Центрально-Східній Європі та зміни біполярної системи на багатополюсну активізувалася будівництво європейської структури. І хоча підтримка ЄС серед французів ледь сягає половини, позаяк 20 вересня 1992 р. на всезагальному референдумі за Маастрихтський договір проголосувало 51,04% французів, політична верхівка Франції приділяє цьому величезну увагу. Президент Франції Жак Ширак вважав, що європейська спільнота має визначити роль ЄС у світі. «Європа-держава?

Політична Європа? Справа не у формулюванні, а в тому щоб зробити Європу провідним політичним гравцем у світі для збереження миру, зменшення міжнародної напруги. Багатополярний світ, до якого закликає Франція, принесе рівновагу та гармонію. Головна зацікавленість Франції полягає в тому, щоб Європа та її ідеї зайняли своє місце у світі. Єдність, солідарність, захист цінностей і спільні інтереси – це основа зовнішньої політики і оборони». Ширак, як і його попередники, був переконаний в тому, що тільки Європа може примножити можливості Франції грати у світі роль, відповідну її амбіціям. Проте Франція надавала ЄС більш політичного забарвлення. Вона виступала проти переваги наднаціональних інститутів Союзу над міждержавними органами, що стало принциповою основою французької позиції під час роботи над положенням Амстердамського договору 1997 р. Основним недоліком європейської концепції Франції стало розчарування французів та їхня незначна підтримка. Більшість ініціатив, які відстоювали французькі президенти знаходили більше опору серед політичної верхівки, а ніж серед самого населення.