Політика українізації: перебіг і наслідки

Реферат

на тему:

«Політика українізації: перебіг і наслідки»

ВСТУП

Після проголошення незалежності Україна взяла курс на побудову правової демократичної держави із самобутньою культурою та мовою. Реалізація такої політики вимагає підвищення національної свідомості громадян та закріплення статусу державної мови. Саме такі орієнтири викликають інтерес до дослідження політики «українізації» як вважливого чинника суспільно-політичних процесів УСРР 20-30 рр. ХХ ст.

Цей суспільно-політичний процес полягав у зміцненні радянської влади в республіці шляхом впровадження української мови до всіх сфер життя та залучення українців до радянської адміністрації.

Становище української мови в Україні на сучасному етапі свідчить про непослідовні заходи, спрямовані на подолання важкої спадщини - довготривалої деформації мовного середовища країни (насамперед, загальнодержавний статус російської мови в СРСР). Тому актуальність дослідження полягає в критичному аналізі особливостей впровадження українізації для уникнення старих помилок у процесі формування нової національно-культурної політики.

Мета полягає в комплексному вивченні складного процесу проведення українізації,  його характер та основні провідники.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання наступних завдань:

• вказати передумови, причини та обставини проведення українізації;
• висвітлити основних провідників українізації;
• показати загальний перебіг подій;
• показати основні методи проведення українізації;
• висвітлити реакцію в українському суспільстві на впровадження політики українізації;
• визначити основні досягнення та наслідки національної політики 1920-1930-х рр.
• висвітлити основні причини згортання українізації.

Структура реферату: вступ, 3 розділи, 5 підрозділів, висновок, список використаних джерел та літератури (25). Обсяг – 20 сторінок.

Історіографічну базу із питання можна поділити на 3 групи: радянська, сучасна українська історіографія та праці іноземних дослідників.

Перші праці, присвячені проблемі «українізації» почали виходити під редакцією партійних керівників у 1920-30-х рр., які просто повідомляли про впровадження національної політики в УСРР. Насамперед це праця активного провідника українізації України М.Скрипника «Нариси підсумків українізації» (1993). Звичайно, праці партійних діячів були політизовані, проте фактична інформація щодо регіонів поширення українізації в них міститься.

У кінці 30-х рр., у часи Першої світової війни дослідження питання мало другорядне значення, а в сталінські часи - взагалі заборонено.

З сер. 1950-1960-х рр. відновилися дослідження національної політики.   Г. Шевчук, Б. Бабій, О.Слуцький дослідили культурне будівництво 1920 – 1930-х рр.

Критичний аналіз національної політики радянського уряду з’явився в працях С.Діброва, І.Курас, В.Панібудьласка.

Після проголошення незалежності України почали активно поширюватися праці українських вчених зі усестороннім аналізом українізації на фоні інших соціально-політичних процесів 20-30-х рр. Це праці Г.Єфіменка, С. Кульчицького «Між двома війнами. (1921 – 1941)» та В. Даниленка.

Серед іноземних дослідників можна виділити Дж. Мейс, який разом з М. Панчуком і В. Солдатенком дали характеристику ролі націонал-комуністів в українізації у книзі «Український національний комунізм: трагічні ілюзії».

Джерельна база складається переважно із документальних джерел.

Після проголошення незалежності наука отримала новий ковток у вигляді доступу до архівно-слідчих справ Центрального державного архіву громадських об’єднань України, у якому міститься інформація про етапи впровадження національної політики; Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, де міститься багато фактичних даних про хід українізації в державних установах та закладах освіти та культури.