Політика МВФ по відношенню до України

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Економічний факультет

[pic 1]

Індивідуальний проект з дисципліни

«Міжнародні фінанси» на тему:

«Політика МВФ по відношенню до України»

Виконав:

Студент 3 курсу

Напряму підготовки:                         міжнародна економіка, 2 група

Волошин Сергій

Київ 2017

Вступ

Міжнародний валютний фонд (МВФ) – це спеціалізоване агентство Організації Об’єднаних Націй (ООН), що має на меті регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання коротко- та середньострокових кредитів задля вирішення проблем з дефіцитом платіжного балансу країни. На даний момент організація нараховує 189 країн-членів, серед яких є й Україна, котра приєдналася до неї 3 вересня 1992 року.

У даній роботі буде розглядатися політика МВФ стосовно співробітництва з Україною. Ця тема є актуальною для дослідження, оскільки взаємодія нашої держави з даною міжнародною установою є критичною для формування стабільних та міцних відносин з іншими міжнародними організаціями, країнами та стабілізації економічної ситуації в Україні та її подальшого розвитку.

У першій частині роботи буде розглянута історія відносин України та МВФ з моменту набуття Україною членства у фонді у 1992 році. У другій частині буде розглянуто сучасний стан відносин України з МВФ та результати та можливі перспективи подальшої співпраці.

Історія кредитних відносин України та МВФ

        Україна стала членом МВФ 3 вересня 1992 року. На той момент її квота становила 665 млн СПЗ. У 1993 році МВФ оголосив про початок програми «Механізм фінансування системних перетворень» (systemic transformation facility - STF). Вона була розрахована на допомогу країнам у переході від планової економіки до вільної ринкової (зрозуміло, що в першу чергу це стосувалося країн колишнього Радянського Союзу). Перший транш на проведення реформ було затверджено й отримано Україною 26 жовтня 1994 року, у розмірі 249.3 млн СПЗ (близько 392 млн доларів).

        7 квітня 1995 року було затверджено загальну суму кредитів на 1246.62 млн СПЗ (близько $1.96 млрд), з них 997.3 млн СПЗ в рамках однорічного stand-by кредиту та додаткові 249.3 млн СПЗ до програми STF. МВФ у своєму прес-релізі зазначив, що з моменту надання найпершого траншу Україні були помічені позитивні зміни, особливо з приводу посилення фінансової політики, але все ще помітними були проблеми інфляції (у 1993 році рівень інфляції становив 4730 %, у 1994 – 891.2 %, у 1995 – 376.7 %) та платіжного балансу (у 1994 дефіцит платіжного балансу становив $1163 млрд, у 1995 - $1152 млрд). Stand-by кредит був спрямований на підтримку державної програми реформ 1995 року, основними елементами якої були зниження падіння ВВП до 10 % (у 1994 падіння ВВП на 22.9 %, у 1995 – 12.2 %) та утримання дефіциту платіжного балансу не більше ніж $1.3 млрд у 1995. Іншими важливими елементами програми були зняття перепон для експорту товарів, приватизація близько 8000 середніх та великих підприємств та майже всіх малих та зниження дефіциту державного бюджету з 8.6 % від ВВП у 1994 до 3.3 % у 1995 (за рахунок зменшення ролі держави у операціях, з якими краще впорається недержавний сектор (сільськогосподарське фінансування, заміна бюджетний субсидій у вугільній промисловості на систему внутрішньогалузевих трансфертів та скорочення бюджетного кредитування)).

        Наступним був stand-by кредит, ухвалений 10 травня 1996 року. Цей кредит був розрахований на 9 місяців, його сума дорівнювала 598.2 млн СПЗ. Цей кредит був спрямований вже на підтримку програми реформ 1996 року, оскільки програма 1995 року не була повністю реалізована (були затримки у процесах приватизації та лібералізації експорту). Основними цілями цієї програми були: знижувати рівень інфляції на 1 – 2 % в місяць до кінця року, знизити дефіцит державного бюджету з 5 % до ВВП у 1995 до 3.5 % до ВВП у 1996, впровадження податків для підтримки реструктуризації енергетичного сектору, сприяння приватизації мінімум 70 % акцій у 5000 середніх та великих підприємствах шляхом пожвавлення циркуляції нових приватизаційних сертифікатів задля збільшення попиту на аукціонах (при цьому не має відбуватися жодного офіційного втручання у процес встановлення ціни на даних аукціонах), проведення земельної та пенсійної реформ, продовження лібералізації торгівлі.