Теорія Фрейда та Теорія Юнга. Аніма та Анімус

Порівняльний аналіз концепта З. Фрейда едипальної проблематики, едипального конфлікту та його розв’язання та концепта архетипів Аніма-Анімус у теорії К. Юнга

Психоаналітична теорія Зигмунда Фрейда була у своєму роді першою та унікальною, і можна сказати, що саме вона започаткувала майже усю сучасну психотерапію. Однак звичайно, якщо на підставі однієї теорії не виникають інші, якщо положення первинної теорії не спростовуються, не заперечуються, то ми навряд чи могли б говорити про те, що теорія достатньо розвинена. І у психоаналітичної концепції були свої послідовники, зокрема, перші учні самого Фрейда. Так склалося, що серед них опинився Карл-Густав Юнг, теорія якого дуже сильно протирічила уявленням Фрейда, що призвело до утворення нового напрямку психоаналізу – юнгіанського – та до значного конфлікта двох вчених.

Основне, що було різне в психоаналітичних підходах батька психоаналізу та його учня – це погляд на лібідо та структуру особистості. З цього випливає, що і розуміння статевої частини особистості, тобто якою є жінка, яким є чоловік, також різнилося. Але можливо, ці теорії не були абсолютно відмінними, а в чомусь, навпаки, уточнювали та взаємодоповнювали одна одну? Тож у цьому есе буде розглянуто та порівняно два психоаналітичних концепти: концепт едипального комплексу, едипального конфлікту та його розв’язання (З. Фрейд), та концепт архетипів Аніма-Анімус (К. Юнг).

Почнемо із концепту Фрейда як більш раннього та основоположного. У психоаналітичній теорії початково було виділено 4 стадії психосексуального розвитку: оральна, анальна, фалічна, латентний період та генітальна. Саме під час фалічної стадії (3-6 років) стається перша цікавість до сексуальної сфери та протилежної статі. Діти починають цікавитися своїми геніталіями та геніталіями інших дітей, зокрема протилежної статі, а також у них започатковується формування власного усвідомлення себе як дівчинки, жінки (у дівчат), або як хлопчика, себто майбутнього чоловіка (у хлопців). Вони досліджують власні геніталії, і, на думку Фрейда, у цей час сприймаються як повноцінні тільки чоловічі статеві органи, а саме пеніс, тож статеві органи сприймаються як фалічні і кастровані. Тому хлопці відчувають нарцисичну гордість, усвідомлюючи наявність у себе пеніса, а дівчата – заздрість до пеніса, оскільки, на думку Фрейда, сприймають свій клітор як «неповний, недорозвинутий» пеніс. У цей момент формується комплекс Едіпа у хлопчиків, а у дівчат, аналогічний йому, комплекс Електри.

Формування обох комплексів призводить до того, що хлопчики починають конкурувати із татом за матір, вони прагнуть її уваги, хочуть повністю «завоювати» її та «відбити» у батька, відчувають велику прихильність до неї і напруженість, ревнощі, іноді – негативізм до батька; у дівчат же відбувається усе те саме, тільки протилежно: вони намагаються здобути любов та сексуальну увагу батька, а матір сприймають досить негативно та агресивно. Завданням цієї стадії для поки що несформованої особистості є подолання едипового комплексу та вирішення основних пробелм і протиріч цього віку. Якщо ж цього не стається, едипів комплекс переростає в едипів конфлікт.

Едипів конфлікт виражається у тому, що дитина починає любити лише одного з батьків, а до іншого ставитися дуже неприхильно, з можливою ненавистю, страхом, або ж навіть побажанням, щоб із ним сталася якась шкода. Фрейд вважав, що у невротичної особистості цей комплекс може вилитися у майбутньому в еротичну любов до своїх родичів, а також до гомосексуальної орієнтації.

Розв’язання едипового конфлікту полягає у прийнятті та інтеграції у сферу особистості страху кастрації у хлопчиків та заздрості до пенісу у дівчаток. Тоді діти відмовляються від своїх батьків (хлопчик