Селф-психологія (психоаналіз Я): Анна Фройд

6. Селф-психологія (психоаналіз Я): Анна Фройд

Анна Фройд - австрійсько-британська психоаналітикиня, донька Зигмунда Фрейда. Зробила значний внесок у розвиток психоаналізу: засновниця дитячої психоаналітичної психології (разом з Мелані Кляйн), дослідниця захисних механізмів психіки. Розбудовувала психоаналітичну теорію его.

У порівнянні з психоаналізом З. Фрейда, праця Анни Фрейд підкреслює важливість Еґо (Я) та можливість його соціального виховання.

Продуктивна робота Анни Фрейд привела до того, що предметом дослідження стала та частина психіки, яка відповідає за переробку конфліктів. Це, звичайно, призвело до зміщення уваги з неусвідомлених потреб (трібів), зокрема, сексуальних та агресивних. Анна Фрейд разом з Хайнцем Хартманном і Рудольфом Левенштейном продовжила розробку теорії, що була вперше висвітлена у статті Фрейда “Я і Воно”, де розглядалась структурна теорія Воно, Я і Супер-Я.

В Его-психології “Его” — це структура, завданням якої є посередництво і досягнення компромісу між потребами реальності і потребами психічних структур. Его функціонує згідно з принципом реальності. Це структура, яка відповідає за вторинний процес мислення — послідовного, логічного, орієнтованого на пізнання реальності. Его має як свідомі, так і безсвідомі аспекти. Свідомий — це те, що ми називаємо “власним Я”, а безсвідомий включає в себе здебільшого захисні механізми. Захисні механізми, які були вперше широко описані Анною Фрейд, прийняті у психоаналітичних колах без особливих заперечень — це значна і невід’ємна частина функціонування Его. Вони забезпечують його цілісність, борючись із тривогою, яка виникає внаслідок конфліктів “Ід” — “Супер-Его” — “реальність”. Таким чином, Его має дуже широкий діапазон дій — від глибоко безсвідомих (наприклад, примітивні емоційні реакції на події, які блокуються потужними первинними захистами) до повністю усвідомлюваних. Умовно можна назвати свідому і раціональну його частину “спостерігаючим Его”, а більш внутрішню і чуттєву — “переживаючим Его”. Ці два поняття випливають, радше, з розуміння того, що відбувається у психоаналітичному процесі, ніж з теоретичних розмірковувань. Проте вони уможливлюють ввести поняття Его-синтонний і Его-дистонний, які характеризують відношення людини до певних частин “власного Я”. Так, одні люди можуть переживати свою проблему як таку, що не заслуговує на увагу і яку не слід розглядати критично (его-синтонно), тоді як інші мають потребу в позбавленні від проблеми і переживають її, як щось чуже (его-дистонно). Такі дві позиції визначаються ступенем розвитку “спостерігаючого Его”.

Его розвивається протягом цілого життя. У новонародженого воно відсутнє і диференціюється тільки під впливом зовнішнього середовища. У процесі розвитку досягається певна “сила Его”. Під цим терміном розуміється вміння приймати реальність навіть тоді, коли вона дуже неприємна, не застосовуючи примітивних захистів, таких як заперечення.

На відміну від класичного психоаналізу, що вивчає насамперед приховані від свідомості психічні явища, А. Фрейд, одна з перших в дитячій психоаналітичної традиції, поширює основні положення З. Фрейда на сферу свідомості, вивчаючи інстанцію "Я" особистості. Вона розглядає дитячий розвиток як процес поступової соціалізації дитини, підкоряється закону переходу від принципу задоволення до принципу реальності. А. Фрейд намічає основні компоненти процесу соціалізації.

1. Перехід від принципу задоволення до принципу реальності.

Новонароджений, на думку А. Фройд, знає лише один закон, а саме - принцип задоволення. Однак для задоволення таких тілесних потреб дитини, як голод, сон, температурна регуляція, немовля повністю підпорядковується дорослому. І якщо пошук задоволення - "внутрішній принцип" дитини, то задоволення бажань залежить від зовнішнього світу. З самого початку існує розрив між бажанням і можливістю його задовольнити.

Спостереження за дітьми підтверджують, що індивідуальні уподобання і антипатії матері мають істотний вплив на розвиток дитини. "Найшвидше розвивається те, що найбільше і жвавіше всього вітається матір’ю; процес розвитку сповільнюється там, де вона залишається байдужою або приховує своє схвалення", - зауважує А. Фройд.