Педагогічна антропологія. Формування й розвиток пізнавальних здатностей студентів першокурсників

Педагогічна антропологія. Формування й розвиток пізнавальних здатностей студентів першокурсників.

ПЛАН.

1. Педагогічна антропологія як методологія педагогіки. 
2. Загальна характеристика педагогічної антропології (загальне поняття, предмет, цілі, завдання, принципы, загальна характеристика). 
3. Місце в системі наук про людині педагогічної антропології. 
4.Методи дослідження в педагогічній антропології. 
5. Вікові й особистісні особливості студентів першокурсників вузу.

6. Пізнавальні здатності студентів першокурсників, їх особливості й місце в структурі особистості.

7. Формування й розвиток пізнавальних здатностей студентів першокурсників.

Висновок.

Список літератури.

1. Педагогічна антропологія як методологія педагогіки.

XX століття висунуло нові вимоги до людині, до його особистісних якостей, і необхідно було одержати більш повне знання про дитину й способи підготовки його до життя, щоб підготувати здоровішої, інтелектуально розвиненої людину, здатного впоратися з величезними психічними й фізичними навантаженнями. Окремі науки — психологія, фізіологія, екологія, педіатрія, педагогіка — підходять уводити, увести до ладу зростаючій людині зі своїх позицій. Однак не інтегровані в єдине ціле фрагменти знань важко використовувати в розв'язку складних завдань вивчення, навчання й виховання особистості, тому педологічний напрямок, що робив спробу досліджувати людину цілісно, на різних етапах онтогенезу, і одержало такий активний розвиток у перші десятиліття XX в. у вигляді педології, а потім наприкінці XX і початку XXI в. у педагогічній антропології, що відроджується.

Ідеї антропологизации педагогіки, как известно, знайшли відбиття починаючи із праць Я.А. Коменского. Активно розробляли антропологічний підхід у педагогіці К.Д. Ушинский, ціла плеяда педагогів педологічного напрямку: А.Ф. Чемберлен, С. Хол, Д.М. Болдуин, В.М. Бехтерев, П.П. Блонский, Л.С. Виготський, М.Я. Басів, А.П. Пинкевич і багато інші. Послідовно сповідували й активно відстоювали ці ідеї Р. Штайнер, М. Монтессори, С.І. Гессен і ін. А в другій половині XX в. свій внесок внесли радянські вчені Б.Г. Ананьев, Б.Ф. Ломів, Л.В. Занков, В.В. Давидов і ряд інших. 

Антропологічний підхід до освітньої діяльності може бути розуміємо як світоглядна, гносеологічна, теоретична й практична орієнтація його на людину як свою головну мету й цінність.

Однак людина стала вивчатися, як було показано вище, окремими науковими областями. У результаті губиться людина. Педагогіку вже давно обвинувачують у бездітності, можна додати — у безлюдності, тому що згубився на довгий період не тільки дитина, але й сам педагог. На перше місце виділилися педагогічний процес у різних педагогічних системах, його організація й реалізація. Основне вниманиеученых було спрямовано на изучение сущности, структури, функцій педагогічних систем, способи їх конструювання й керування. Людей же як предмет і ціль педагогічної системи не одержував винного осмислення в теоретичній педагогіці, а сама система усе більше втрачала риси человекосообразности. Розвиток антропологічних знань привів до необхідності повернення до антропологічного принципу в сфері освіти й появі в XIX в. у вітчизняній і закордонній філолофсько-педагогічній думці терміна педагогічна антропологія. Ушинский, який увів у вітчизняну педагогіку цю категорію, вважав за необхідне представити педагогічну антропологію як інтегративну науку, що узагальнює різні наукові знання про людині з позиції розвитку й виховання. Знання про людині повинні виступати своєрідною теорією педагогічної діяльності, а образ, що випливає з неї, людини, на думку Ушинского, повинен стати орієнтиром-опорою у визначенні цілей, змісту й інструментів діяльності педагога.