Внесок Л.С. Виготського в дитячу психологію
Автор: Николай Радужан • Июнь 21, 2020 • Реферат • 1,764 Слов (8 Страниц) • 575 Просмотры
Міністерство освіти і науки України
ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет»
Кафедра загальної психології
Навчальна дисципліна – Вікова педагогічна психологія
Реферат
на тему: Внесок Л.С. Виготського в дитячу психологію.
Консультант:
Чернякова Олеся Володимирівна
Виконавець:
Студент 2 курсу
філологічного факультету
(російсько-українське відділення)
Радужан Микола Дмитрович
Слов’янськ – 2016.
Зміст
Вступ 3
Культурно-історична теорія 4
Концепція «зони найближчого розвитку» 5
Періодизація Л.С.Виготського 7
Висновок 10
Список використаної літератури 12
Вступ
Л.С.Виготський – радянський психолог, засновник культурно-історичної школи в психології, на якій базується психологічна теорія діяльності. Автор ряду праць з дитячої психології та педагогіки.
Внесок Виготського у дитячу психологію важко переоцінити. Він розробив культурно-історичну концепцію розвитку вищих психічних функцій, сформував свою теорію навчання, розробив концепцію «зони найближчого розвитку», створив власну вікову періодизацію, яка є більш актуальною для країн колишнього СРСР, ніж періодизації західних психологів.
Однак, перш ніж почати розповідати про науковий наслідок Л.С.Виготського, треба дещо окреслити ситуацію, у якій він працював.
Л.С.Виготський жив у часи Жовтневої революції. Він почав працювати тоді, коли в країні нещодавно змінилася ідеологія, у зв’язку з чим у ряді наук потребувались зміни. Треба було розробити їх на основі марксизму. Це стосувалося і психології. Виготський був одним з тих, хто стояв у витоків радянської психології. Тому в його працях дуже відчувається вплив марксистської ідеології.
Не зважаючи на це, багато що з його спадщини актуально і для сьогодення.
Культурно-історична теорія
Культурно-історична теорія відноситься більше до загальної психології, але оскільки мова в ній йде про розвиток людини, то, звісно, вона не може не мати точок перетину із дитячою психологією.
Суть цієї теорії полягає у тому, що всі психічні функції людини поділяються на вищі на нижчі. Головна відмінність між ними у тому, що якщо нижчі функції не піддаються регуляції за сторони людини, то вищими можна свідомо керувати.
Нижчі функції – результат біологічної еволюції, а вищі – результат історичного розвитку суспільства. Відповідно, якщо нижчі психічні функції розвиваються у людині самостійно, то вищі можуть розвиватися лише у процесі навчання і виховання у людському суспільстві. У цьому культурно-історична теорія перетинається з дитячою психологією.
Наприклад, з цієї теорії витікає положення про те, що джерелом розвитку дитини є соціальне середовище і виникнення новоутворень залежить від взаємодії дитини з ним. Також з неї витікає думка про те, що вищі психічні функції – мовлення, уяву, мислення, пам'ять тощо – не тільки можна, але й треба розвивати цілеспрямовано, що на даний момент не підлягає сумніву.
Концепція «зони найближчого розвитку»
Вплив навчання на розвиток дитини є одним з головних питань педагогіки. Одні психологи вважають, що розвиток здійснюється спонтанно, а вчитель повинен навчати дитину враховуючи той рівень розвитку, якого вона достигла. Інші вважають, що навчання не залежить від розвитку. Дитину можна навчати будь-якому предметові, не залежно від стадії розвитку, якщо знайти вірну методику. Треті ж вважають, що навчання тотожне розвиткові і здійснюються паралельно.
Концепція Виготського відмінна від всіх цих трьох поглядів на дану проблему і полягає у тому, що навчання і розвиток – процеси єдині, але не тотожні. Розвиток - формування особистості з обов'язковим поступовим накопиченням нових природних якостей, характерних для людини. Навчання ж - внутрішня необхідність в процесі розвитку дитини не природних, а історичних особливостей людини.
...